Але й на це вже не було часу.
Крізь оглядову щілину броньовика головний інспектор, руки якого тремтіли від переляку, помітив, як з лісу, з-за густих дерев висунулася велика чорна тінь. Округла і загрозлива, вона повільно пересувалася вздовж лісової дороги. «Лю-цифер»! У мертвій тиші було виразно чути, як шаруділо віття кущів, які чіпляв, сунучи повз них, величезний корпус "Люцифера".
"А може, ще не помітить, — беззвучно, самими губами шепотів головний інспектор, — ось-ось він пройде далі, ми залишимося позаду… хоч би не. помітив, хоч би…"
Раптом темряву прорізав промінь потужного прожектора, що спалахнув на даху страшної великої машини. Цей промінь, схожий на довгий блискучий палець, хитнувся в мороці, переметнувся ліворуч, залив світлом найближчі дерева, вирізьблюючи на них кожну гілку, кожен листок. Потім він перестрибнув праворуч, майнувши всього за два-три метри від броньовика, звідки на нього з ляком дивилися широко розкриті очі головного інспектора і водія. Тут промінь наче завагався, коливаючись на місці. Якщо він зараз посунеться хоч на метр…
Головний інспектор почув біля себе здавлений вигук водія:
— Намацає!.. Намацає!..
Не повертаючись, головний інспектор міцним коротким ударом кулака в обличчя примусив водія замовкнути. Не вистачало тільки, щоб на "Люцифері" почули цей вигук!
Тим часом промінь почав посуватися далі й далі, промацуючи темряву. І ось в його яскравій, аж сліпучій світловій плямі показалися округлі риси одного з застиглих військових броньовиків. Довгі стволи спарених скорострільних гармат нерухомо стирчали з його передньої частини, все ще скеровані туди, де раніше стояв «Люцифер». Промінь мов здригнувся і спинився…
І в ту ж, здавалося, мить на темному корпусі «Люцифера» спалахнуло голубувате сяйво, а ще через кілька секунд на місці світлової плями, що її утворював на броньовику промінь прожектора, виникла сліпуча вогняна куля, яка враз потому й розлетілася в усі боки гострими полум’яними язиками. І тоді вже з корпусу броньовика виповзли клуби жовтого вогню й чорного диму, що розривали той корпус на шматки. То вибухнули розривні снаряди. Струмені палаючого бензину звивалися вгору й розстелялися, запалюючи кущі. Головний інспектор здригнувся: отак хвилину тому могло бути і з тим броньовиком, у якому знаходився й він сам… смерть у вогняній залізній коробці… а може, вона, та смерть, ще чигає й на нього?.. Адже він неспроможний і на крок відсунутися, ухилитися від неї, якщо його броньовик буде помічено…
Промінь прожектора вже одірвався від клубів жовтого диму і довгих язиків полум’я, що вкривали місце, де хвилину тому стояв потужний військовий броньовик з його командою. Тепер промінь повільно, але впевнено посувався далі ліворуч, наче свідомо намацуючи те, що ховалося в темряві.
— Та що ж, невже вони бачать у цьому мороці? — знов так само беззвучно прошепотів головний інспектор. — Адже саме там стоїть дальший броньовик… і вони шукають його…
Так, безжалісне світло прожектора вихопило з густої темряви другий броньовик, такий самий безпорадний і нерухомий, як і перший. А через кілька секунд і тут звивалися вогняні змії палаючого бензину, розлітався на шматки важкий панцир і здригалося повітря від вибухів снарядів…
Безшумно, мов тінь, линув «Люцифер» далі. Ще мить — і він зник з вузького поля зору, яке відкривалося перед очима головного інспектора крізь оглядову щілину його броньовика. І навколо стало б зовсім темно, коли б там, де недавно ховалися в високих кущах броньовані військові автомобілі, не палав неспокійним, мінливим вогнем розлитий бензин. І було б зовсім тихо, коли б поруч з головним інспектором не чути важкого, уривчастого дихання водія, який уже опам’ятався після удару, що на час позбавив його свідомості. Та ще нестримно тремтіли руки в самого головного інспектора і дрібно-дрібно цокотіли зуби…
А за кілька хвилин пролунали нові вибухи, і нові спалахи запалили один за одним жовтими загравами темне небо над лісом, який, за задумом міністра внутрішніх справ, мав стати могилою «Люцифера». То Сивий Капітан безжалісно винищував інші броньовики, позбавлені захисту, безпорадні і нерухомі…
Саме тоді головний інспектор, не пам’ятаючи себе від страху, обережно відчинив важкі двері броньовика і вислизнув з нього. Слідом за ним видряпався й водій, з розбитим до крові обличчям. Обидва вони довго бігли серед кущів, налітаючи наосліп на стовбури дерев, падали, підіймалися і знов бігли геть з жахливого лісу, геть від «Люцифера», бігли, доки ще несли їх ноги, забувши про все на світі, крім одного: втекти, втекти якомога далі, сховатися, не бачити і не чути-нічого…