— Кристобалю, я не розумію тебе, — вже розгублено заперечив Клаудо. — Про що ти говориш? Я — проти народу, проти тебе?.. Ти щось плутаєш, друже…
— Ні, я не плутаю. Я кажу те, що є насправді, як звик це робити. Не прикидайся, Валенто!
— Та хіба ж я прикидаюсь? Я просто не розумію тебе… мов це й не ти зовсім, Кристобалю…
— О ні, це я, Кристобаль Гомец. А от ти вже не той Валенто Клаудо. Разом із твоїм Сивим Капітаном ти йдеш проти народу, бо прирікаєш його на нові страждання. Хіба я неправду кажу?
В нічній тиші голос високого чоловіка звучав чітко і суворо, хоч помітно було, що він говорить з великим внутрішнім болем. Мабуть, чимало довелося передумати й перебороти в собі цій людині, щоб говорити так давньому другові…
Валенто Клаудо хотів щось відповісти, але Кристобаль Гомец спинив його помахом руки:
— Мовчи, Валенто! Твій Сивий Капітан проголосив себе месником: то його справа. Але він намагається стати господарем країни, він сам це сказав! І якщо йому це вдасться, він, мабуть, буде не кращим від генерала Фернандеса. Бо ж і тепер уже від його руки ллється кров невинних людей. А тим часом і фалангісти розстрілюють таких самих невинних людей. Фернандес і твій Сивий Капітан помщатимуться один одному, сперечатимуться за владу, а люди, прості люди будуть через це гинути? Так, Валенто? Сивий Капітан з твоєю допомогою нищить людей своїми блискавками, а фалангісти тим часом страчують заарештованих робітників, єдина провина яких полягає в тому, що їх підозрюють у співчутті твоєму Капітанові! Ні, нам більше не по дорозі з тобою, Валенто Клаудо.
— Кристобалю, адже я твій друг…
— Друг?.. Ти був другом і Педро Дорільї, чи не так? Марта, яка весь час тримала руку Олеся, здригнулася.
— Ти називав себе його другом, — продовжував гнівно Кристобаль Гомец, — а його, Педро Дорілью, завтра вранці стратять поліцаї, стратять через тебе і твого Сивого Капітана. А в чому він винний, скажи, колишній його друже?..
Олесь ледве встиг підтримати Марту, яка тихо зойкнула і поточилася.
— Що? — несамовито вигукнув Валенто Клаудо. — Педро Дорілью завтра стратять?
— Ти знаєш це не гірше від мене, Валенто, — так само холодно і безжально мовив Кристобаль Гомец. — Адже про це говориться в поліцейських оголошеннях, розклеєних усюди. А якщо не знаєш, можеш подивитися. Поліцейські собаки побували й тут, причепили он там таке оголошення…
Його рука вказала на придорожній стовп. Справді, на ньому білів аркуш паперу. Валенто Клаудо кинувся до нього.
Ще мить — і він голосно читав, розбираючи при місячному світлі текст, надрукований великими чорними літерами:
"Від державної поліції.
Оголошення.
Пункт перший. З метою охорони населення від злочинних дій так званого Сивого Капітана (він же Ернан Раміро) поліція провела низку арештів його спільників…
Пункт другий. Кожен, хто буде викритий як спільник цього небезпечного державного злочинця, буде безжально страчений…
Пункт третій. Завтра, о дев’ятій годині ранку, у в’язниці Сан-Сальвадор буде страчено через відрубання голови першого з виявлених спільників Сивого Капітана Педро Дорілью…"
— О прокляті!.. — вихопилось у Валенто.
Олесь, вражений і розгублений, тримав у своїх руках Марту, яка тремтіла від ридання. Валенто Клаудо зробив рух, наче хотів зірвати оголошення.
— Стій! — спинив його рішучий голос Кристобаля Гомеца. — Не роби цього. Я не хочу, щоб завтра заарештували й мене. Іди геть, Валенто Клаудо! Ти знаєш: коли я щось сказав, то моє слово тверде. Облиш мене і не приходь сюди більше ніколи. В іншому разі я вже не розмовлятиму з тобою, ти зустрінеш мою рушницю. Я сказав усе, Валенто Клаудо.
І він зник усередині будинку, щільно зачинивши за собою важкі двері. Якусь мить Валенто стояв мовчки, стискаючи міцні кулаки. Потім він ще раз вигукнув:
— О прокляті негідники!
Його погляд спинився на Марті, яка ридала, припавши головою до грудей Олеся. Він глухо пробурмотів, опановуючи себе:
— Марто… дитинко…
Дівчина не підводила голови, здригаючись від нестримного ридання.
Валенто провів рукою по голові. До нього поверталося самовладання.
— Ні, цього не буде, цього не може бути! — вигукнув він. — Швидше назад, до Капітана! Ще є час!..
Про який час мовив Валенто? Адже незабаром світатиме, хіба ж можна встигнути щось зробити?