Олесь чув ту розмову, що відбувалася між Сивим Капітаном і високою людиною в плащі, яка вийшла з-за дерев, хоча таємничий екран виявив і показав її значно раніше, ще тоді, коли вона була поза товстими стовбурами. Потім «Люцифер» рушив, спочатку повільно, а тоді дедалі швидше й швидше. Він мчав уздовж просіки, напрочуд точно дотримуючись її середини; легко, навіть не зменшуючи швидкості, величезний автомобіль повертав там, де повертав шлях. І знов Олесь дивувався. Адже не вперше доводилося йому їздити на автомобілі, та ніколи досі не відчував він такої легкості і плавності руху, коли не можна було помітити анінайменшого струсу чи поштовху від нерівностей дороги. Здавалося, автомобіль Сивого Капітана просто пролітав над вибоїнами, буграми і камінням.
Раптом спалахнув ще один, менший, зеленкуватий екран. Олесь зрозумів одразу: то було щось схоже з тим невеличким дзеркальцем, у якому водій звичайного автомобіля бачить, не обертаючись, дорогу позаду машини. В цьому меншому екрані швидко бігли, віддалялися дерева по боках просіки, а вдалині ясно видно було відкриту автомашину військового типу, яка мчала навздогін "Люциферові", не відстаючи від нього. Не треба було довго думати, щоб догадатися: то погоня! Олесь поглянув на свого сусіда. Сивий Капітан подивився на менший екран раз, другий, недбало знизав плечима і знов почав вглядатися в більший екран, який показував дорогу перед "Люцифером".
Лісова просіка закінчилася несподівано швидко. Тепер перед очима Олеся розгорталися інші краєвиди.
Дорога значно повужчала, вона гадюкою звивалася поміж гострих скель: досить було, здавалося юнакові, найменшої необережності в керуванні, щоб машина врізалася в ті скелі, які підступно висувалися з-за кожного повороту. Кожен водій одразу збавив би тут швидкість машини до найменшої, але не так робив Сивий Капітан. «Люцифер» майже летів цією вкрай небезпечною скелястою дорогою. Олесь відчував, як його тіло час від часу кидає вбік, він хапався навіть за поруччя свого крісла, щоб утриматися в ньому. Раз у раз юнак несміливо, скоса поглядав на Сивого Капітана, але обличчя того, холодне і владне, лишалося таким самим впевненим, руки так само твердо тримали штурвал керування, іноді натискуючи на допоміжні рукоятки. Як він встигає стежити за всіма цими загрозливими, небезпечними поворотами, як він умудряється, не зменшуючи швидкості, долати їх?..
І раптом очі Олеся широко розкрилися від здивування: Сивий Капітан зняв обидві руки з штурвала, повертаючи водночас два якісь регулятори на пульті керування. Зняв — і не торкався штурвала! Лишив його на такій небезпечній дорозі, де поворот виникав слідом за поворотом! Це ж загибель!
Але штурвал, залишений водієм, і далі плавно, м’яко повертався то в один, то в другий бік, наче ним керували чиїсь невидимі руки. І автомобіль, величезний «Люцифер», як і раніше, бездоганно повертав то праворуч, то ліворуч, проробляючи повороти, обходячи загрозливі гострі скелі і тримаючись весь час посередині вузької дороги!
Сивий Капітан помітив розгублені погляди Олеся, який уже нічого не розумів і тільки безпорадно дивився на дивний штурвал, що поводився, наче жива істота, і самостійно, без чиєїсь допомоги, керував машиною. Ледве помітна посмішка освітила суворе обличчя Капітана. Але це тривало якусь мить — і тверді, впевнені руки його знову лягли на штурвал, посмішка зникла, немов її й не було зовсім. «Люцифер» мчав далі… і Олесеві тепер здавалося, що Сивий Капітан не керує штурвалом, а тільки тримає на ньому руки, мов контролює, як той сам повертається залежно від напряму дороги. А може, все це лише здавалося юнакові? Стільки несподіванок, стільки вражаючих дивних подій довелося йому пережити за останній час, стільки неймовірного і справді фантастичного оточувало його тепер, що Олесь відчував, як змішалося все в його свідомості…
Минали хвилини — і ось через весь екран простяглася довга синя смуга. Вона пролягла на обрії, спочатку вузенька, потім ширша й ширша. Та це ж море! Море, до якого вони наближалися!
"Люцифер" ще збільшив швидкість, підкоряючись ледве помітному рухові ноги Сивого Капітана, який натиснув на педаль. Тепер стало видно надбережні скелі, до яких він мчав. Ті скелі зростали, підіймалися. А синя смуга моря ховалася за них — і ясно було, що машина з величезною швидкістю линула до урвища. Олесь знов учепився руками за поруччя крісла: він не міг подолати відчуття близької небезпеки. Чи ж встигне «Люцифер» спинитися перед тими скелями, перед прірвою? А може, там починається спуск? Тоді все одно треба гальмувати…