На ній, високо над землею, був викарбуваний простий хрест, а під ним слова:
"Живі — безсмертним!"
Рука невідомого патріота зробила в скелі цей напис, увічнивши ним любов і повагу людей, які залишилися жити, до тих, хто віддав своє життя в ім’я народу і став безсмертним..
Мовчання тривало. Нарешті Сивий Капітан високо підніс руки з білими й червоними трояндами і гвоздиками, наче простягаючи їх до похмурої скелі, яка була свідком героїчної загибелі патріотів. Широким жестом кинув він угору запашні квіти. Вони злетіли в повітря і рясним яскравим дощем упали до підніжжя скелі, вкривши барвистим килимом суху землю біля нього
І знов тривало урочисте мовчання, яке було справді красномовнішим від усяких слів. Олесь відчув, як здригнулася рука Валенто Клаудо, яку він усе ще тримав, і побачив як по щоці його друга скотилася важка сльоза.
Сивий Капітан рвучко повернувся і, не дивлячись ні на кого, рушив назад, до «Люцифера». І так само мовчки всі кинули останній погляд на високу скелю, повернулися і пішли слідом за ним. Лише біля автомобіля Валенто Клаудо сказав Олесеві:
— Сьогодні, хлопче, роковини з дня загибелі патріотів…
Олесь міцніше стиснув його руку. Юнак зрозумів чимало нового для себе за цей короткий час, слухаючи схвильовану розповідь Валенто і потім, стоячи в мовчанні біля високої похмурої скелі. Він зрозумів, які благородні, глибокі почуття єднали людей, що оточували мовчазного і суворого Сивого Капітана; він побачив мужню й щиру душу Валенто Клаудо, яку той відкрив перед ним, і відчув ще більшу повагу і симпатію до нього і його товаришів…
Як шкода, що він не знає нічого ні про них, ні про оповитого похмурою таємницею Капітана, ні про самий «Люцифер» з його чи не фантастичними можливостями! Хто ці люди, що скупчилися навколо Сивого Капітана? Може, теж волелюбні іберійські патріоти, як і Валенто Клаудо? Напевне, так. Яку мету мають вони перед собою? Визволення своєї батьківщини з-під ярма жорстокої фалангістської диктатури? Але ж хіба спроможні кілька людей, бодай у їх розпоряжденні й є «Люцифер», зробити щось вирішальне в боротьбі з такою страшною силою, як фалангістська організація, що обплутала цілу країну, та ще й спирається на поліцію, жандармерію і військо?..
Заглиблений у міркування, юнак і не помітив, як опинився біля самого «Люцифера», перед легкою драбиною, що вела до його дверей. Раптом він несподівано почув своє ім’я. Це звертався до нього Сивий Капітан, що спинився у дверях машини.
— Зайди до мене, Олесю, — сказав він, — я хочу з тобою поговорити.
Голос його звучав дружньо, очі дивилися на юнака привітно, і все ж таки Олесь відразу розгубився. Про що може говорити з ним ця людина, яка по суті тримає в своїх руках його долю? І що станеться, якщо Сивий Капітан накаже йому залишити "Люцифер"?..
Проте Валенто Клаудо вже підштовхнув його:
— Іди, хлопче: коли Капітан щось каже, то треба виконувати негайно! Чуєш?
3. ЗАЛИШТЕ МЕНЕ У ВАС!
Усе ще вагаючись, Олесь відчинив прозорі двері, що вели до кабіни керування «Люцифером», і спинився. Сивий Капітан уже сидів у кріслі біля пульта керування і щось записував, тримаючи на колінах товстий зошит. Він підвів голову, почувши кроки, й уважно подивився на юнака, немов приглядаючись, вивчаючи щось у ньому. Це тривало, можливо, всього секунду чи дві, але Олесь знову, як і тоді, коли Капітан уперше зайшов до каюти, де він лежав з пов’язкою на голові, відчув, що ця людина дивиться на нього з якоюсь незрозумілою зацікавленістю. Як і тоді, в глибині гострих сірих очей Капітана наче спалахнув ледве помітний вогник, — спалахнув і сховався. Що це означало, Олесь не розумів, але він ладен був присягтися, що в тому уважному погляді не було нічого неприязного і навіть байдужого.
— Сідай, Олесю, — мовив нарешті Капітан, закриваючи зошит і повертаючись усім корпусом до юнака. Його рука вказала на друге крісло поруч з ним.
Олесь слухняно сів. Він з повагою дивився на Сивого Капітана. Йому дуже подобалося і викликало безмежне довір’я це енергійне, вольове обличчя з тонкими, мужніми рисами і впевненим прямим поглядом сірих очей з-під кошлатих густих брів.
— Давай, друже мій, поговоримо про твої справи, — почав Капітан. — Ти вже ніби одужав і відпочив. Скажи мені, ти й зараз нічого не пам’ятаєш про себе? Ну, хто ти, звідки й куди їхав?.. Тільки не хвилюйся, просто спробуй згадати. Ти розумієш і переконався вже, мабуть, що я не ворог тобі, правда?