Та все це зараз відійшло ніби на другий план, було відтіснене в уяві юнака іншим, тим, що неквапливо, рівним голосом розповідав йому Валенто Клаудо. Валенто говорив стримано, спокійно, але Олесь відчував, що під тією зовнішньою стриманістю приховується хвилювання щирої людини, душа якої не може залишатися спокійною, коли нею оволодівають згадки про страждання інших. Олесь не зводив очей з Валенто, слухаючи його розповідь. Він бачив, як час від часу хмурнішає обличчя його друга, як на нього мов набігає тінь, — і тоді хмурнішав і сам юнак, відчуваючи, як глибоко хвилює його доля того, про кого розповідав Валенто. І от що розповів Валенто Клаудо Олесеві.
2. ЕРНАН І АЛЬВАРЕС
Талановитий інженер і дослідник Ернан Раміро привернув до себе увагу товаришів і професорів ще задовго до того, як він блискуче закінчив фізичний інститут у столиці. Це було задовго й до того, як державну владу в Іберії захопила чорна фалангістська партія на чолі з генералом Фернандесом. Коли б тоді Ернана Раміро спитали, хто такі фалангісти, — молодий студент тільки недбало відмахнувся б: що йому до тих фалангістів, які про щось шалено галасують, комусь погрожують, чогось домагаються? Це щось таке, зв’язане з політикою. А саме політика завжди була чимсь цілком стороннім для Ернана Раміро, бо всі його інтереси поглинала наука, її глибина, її сяючі неозорі обрії, до яких ведуть людину надійні щаблі математичних висновків, сміливих і дотепних логічних побудов, — непорушні щаблі, створювані завжди нестримним, охопленим одвічною жагою пізнання людським розумом.
Відважний людський розум, озброєний наукою, розкриває перед нами найглибші вражаючі таємниці Всесвіту, сягаючи далеко поза найвіддаленіші галактики. І той же самий допитливий людський розум проникає в найтонші загадки атомного ядра, досліджуючи те, що й зовсім недоступно людському оку, грунтуючись виключно на теоретичних міркуваннях. І тоді захоплене людство довідується про непорушну єдність усього, що створює невичерпний Всесвіт, — від гігантських космічних сонць, що велично линуть у неосяжному холодному просторі, до найменшої частки атомного ядра, до важкого протона і байдужого до всього нейтрона. Все пов’язане непорушними науковими законами, все складає одне величезне ціле — без кінця і без краю.
Хай багато чого ще не знає наука, хай щоразу стикається вона з новими й новими загадками й таємницями природи, — сміливий людський розум поступово розкриває їх, з’ясовує й переможно просувається далі й далі. Що з того, що людство ніколи не зможе до кінця пізнати таємниці матерії, бо вона невичерпна? Це ж тільки краще для людини, бо завжди, скільки б не існувало людство, виникатимуть перед нею, перед її світлим розумом нові й нові проблеми, питання, завдання. Значить, завжди, перед людством будуть широко відчинені двері до дальшого, ще глибшого пізнання світу й природи. Що може бути прекраснішим для людського розуму, ніж такі величні, невичерпні перспективи?..
Так міркував, так палко доводив друзям пристрасний молодий студент Ернан Раміро. І якою жалюгідною, не вартою уваги річчю здавалася йому жорстока і дріб’язкова політика, що нею займаються різні там партії та угруповання, — фалангісти, соціалісти, анархісти, комуністи тощо! Це все, як презирливо казав Ернан Раміро, призначене для натовпу, для задоволення його мізерних побутових потреб, для задоволення честолюбства політичних ватажків. Хіба можна порівнювати ці мізерні, обмежені інтереси з захоплюючими своєю величчю прагненнями скерованої в невичерпне майбутнє науки?.. Та лише сама енергія атомного ядра дасть людству незрівнянно більше, ніж обіцяє йому не тільки одна якась політична партія, а й усі вони, разом узяті! А енергія атомного ядра, в свою чергу, то лише малесенька частка тієї неймовірної сили й могутності, яку дасть людству наука… Про що ж тут далі говорити?..
Таємниці далекого Всесвіту, хоч які велетенські вони були, не приваблювали Ернана Раміро.
— Я — людина практична, мене цікавить те, що можна використати, — посміхаючись, казав він. — А Всесвіт, космос тощо, певна річ, хоч і дуже красиві й романтичні, але надто далекі; я ж хочу займатися тим, що, зрештою, принесе в мої руки практичну користь. Великий космос цього мені не дасть. А малесеньке атомне ядро, механіка — дадуть!