— Ви знаєте навіть такі подробиці? — щиро здивувався Олесь.
— Мені багато чого доводиться знати, друже мій, — стримано відповів Вікторе. — Як бачиш, Марто, його вважають за дуже важливого арештанта, якщо тримають в окремій камері… у фалангістів не так уже багато вільного місця у в’язниці! І як Сивий Капітан зможе витягти його звідти, не уявляю собі… хоч, певна річ, усе на світі можливо, — поспішно додав він, помітивши, як знову посмутніла дівчина. — Ну, а в тебе яке доручення до мене, Алексо? — перевів він погляд на Олеся.
Ось воно! Ну як говорити, коли заздалегідь не віриш в успіх? Та нічого не поробиш, треба виконувати доручення. І Олесь почав, хоч і відчував дедалі більшу ніяковість, бачачи, як холодно поглядає на нього Фредо Вікторе.
— Сивий Капітан доручив мені передати вам таке. Він вважає за можливе допомогти вашій справі, очоливши боротьбу проти уряду. Для цього треба насамперед, щоб ви випустили широке оголошення, яке повідомить усіх, що патріотичний рух тепер очолив Сивий Капітан…
— Он як! — іронічно відгукнувся Фредо Вікторе. — Ну, далі?
— Сивий Капітан певен, що такий захід з одного боку піднесе дух патріотів, а з другого вплине й на фалангістів. Бо й ті, і другі вже знають, якою непереможною силою є "Люцифер"…
— Угу, — так само іронічно пробурмотів Фредо Вікторе. — І що ще?
— Сивий Капітан надалі передаватиме вам свої побажання і поради щодо того, як саме найкраще підтримувати його дії.
— І це все?
— Все. Я передав вам слово в слово те, що говорив Сивий Капітан. Ти ж пам’ятаєш, Марто? Я нічого не забув?
— Ні, — якось байдуже ствердила дівчина. Здавалося, що ця частина розмови вже не цікавила її.
— Так… — Фредо Вікторе постукав пальцями по столу, мов зважуючи щось. — Так… і Сивий Капітан чекає від мене відповіді на його пропозицію?
— Я передам йому все, що ви скажете.
— Тоді передай ось що, друже мій. Ми, патріоти, вважаємо, що й сам Сивий Капітан, і його «Люцифер» можуть бути корисними нашому визвольному рухові, нашій справі. Члени підпільного комітету лише вчора обмінювалися думками з цього приводу, тому я й беру на себе сміливість так висловитись: адже я сам не вирішую нічого, для цього є комітет, обраний патріотами. Але участь Сивого Капітана в нашій спільній справі не може бути такою, як він собі уявляє. Ніхто не може особисто очолювати народний рух, нікому ніколи не буде надано можливості особисто вирішувати шляхи боротьби і наказувати так, як йому забажається. Для країни цілком досить одного генерала Фернандеса, якого ми мусимо скинути. Обзаводитись якимсь новим каудільйо, новим диктатором — ні до чого, бодай у нього на початку й були б найкращі наміри. Оце і є моя відповідь, — звісно, лише попередня, бо я висловлюю зараз тільки свою думку, комітет обговорить пропозицію Сивого Капітана на найближчому засіданні. Та я, — і тут у світлих очах Фредо Вікторе на мить спалахнув насмішкуватий вогник, — я гадаю, що комітет підтримає мою думку.
Олесь помовчав. На душі було якось тоскно. Невже ж не можна знайти якісь шляхи до єднання, до спільної боротьби?.. І Олесь запитав, старанно підбираючи слова:
— Пропозицію Сивого Капітана ви відкинули. Проте ви сказали, що участь його в боротьбі була б корисною. Яка ж саме тоді участь?
Фредо Вікторе дивився прямо в очі Олесеві:
— Як і кожного патріота, що прагне всіма своїми силами, всіма своїми можливостями допомогти спільній справі. Один — рушницею, другий — палким словом, третій — виконанням першого-ліпшого доручення комітету тощо. Сивий Капітан може бути корисний своїм «Люцифером». Але не як диктатор, що хоче щось наказувати комітетові, а, навпаки, як патріот, що виконуватиме сам вказівки комітету, обраного для керівництва нашим рухом. Додам іще, що ми добре розуміємо ту велику користь, яку може принести участь Сивого Капітана в нашій справі. Тому передай йому, що я охоче/ зустрівся б з ним для переговорів. Але підкреслюю: не на підставі його пропозицій, які цілком неприйнятні для нас, а для того, щоб обговорити, як саме Сивий Капітан може діяти на користь спільній справі під керівництвом комітету. І знов Олесь відчув, що він не може знайти ніяких заперечень, такі переконливі, такі обгрунтовані були слова цієї людини, яка дійсно знала, що вона говорила, і мала тверді позиції в розмові… Як же важко, як важко, коли в тобі самому роздвоюються думки, коли твоя душа, твої почуття і симпатії належать одній людині, Сивому Капітанові, овіяному ореолом трагічної долі і прекрасних, благородних поривань, — а розум змушений визнати цілковиту рацію суворих і переконливих заперечень другої людини, Фредо Вікторе, за яким стоїть сила колективного досвіду патріотів і глибоке розуміння політичної суті справи… Як бути, до якого висновку прийти?