— Ви що ж, пане начальник поліції, гадали, що досить скласти бучну доповідь, отакий красномовний звіт про ваші надзвичайні успіхи — і кінець справі, га?.. Мовляв, раз—два, і є ордени та премії і вам, і вашому розрекламованому особливо уповноваженому? Е ні, всім тим ви могли задурити голови якимось йолопам з канцелярії каудільйо, — слава йому! — а не мені. Я вас наскрізь бачу! Мені балаканини не треба! В мене ще тоді, зразу, як ви надіслали пишний рапорт, виникли підозри: надто вже гладко все це у вас вийшло. Але я промовчав, бо вирішив перевірити. І перевірив! Добре перевірив, як бачите! Де ваш «Люцифер», який, за звітом, має лежати, розтрощений глибинними бомбами, на дні озера, га? Може, він цілком розчинився у воді, наче грудка цукру, га? Може, його так пошкоджено, що від нього нічогісінько не залишилося, самий порох, непомітний у воді? Га? Та відповідайте, хай вас чорт візьме! Де були ваші очі? Нездари! Знову випустили Сивого Капітана, дали йому вислизнути крізь пальці?
Начальник поліції розгублено розвів коротенькими товстими ручками: що він міг відповісти?
— Відповідайте, коли вас питають! — гримів міністр.
— Ваше превосходительство… адже в моїй доповіді все було саме так, як рапортував мені особливо уповноважений… якщо це не підтверджується, то винен він… за обдурювання мене, як його начальника… — спробував відвести вбік удари Карло Кабан ерос. Мігель Хуанес похолов: весь час він з острахом чекав такого ходу свого підступного шефа!..
На щастя, генерал Альдумеро да Хураніто навіть не звернув уваги на цей хід. Він з новою силою накинувся на начальника поліції:
— Киньте базікати, шановний пане! Ви відповідаєте переді мною і перед каудільйо! А хто там відповідає перед вами, мені байдуже. Де докази загибелі «Люцифера», я вас питаю? Де?
Раптом Мігель Хуанес стрепенувся: адже є, є такі докази! Тільки — чи ж може він втрутитися в розмову двох таких високопоставлених осіб, як міністр внутрішніх справ і його власний шеф?.. Зрештою, Карло Кабанерос, очевидно, теж згадав про це одночасно з своїм особливо уповноваженим, бо схопився за ту згадку, як за рятівну соломинку:
— А колесо, ваше превосходительство? Колесо, що його вибух глибинної бомби відірвав од «Люцифера» і викинув на поверхню? Хіба ж то не доказ, ваше превосходительство?
Проте міністр тільки відмахнувся від нього, як від настирливої мухи, що дратує своїм дзижчанням:
— Та замовкніть ви з вашим колесом! Я чув уже про нього, чув! Я вас питаю — де «Люцифер», а ви мені торочите про якесь там колесо. Хіба ви не розумієте, що наробили всією тією бучею про знищення Сивого Капітана і його «Люцифера»? Га? Всі певні, що з Сивим Капітаном справу закінчено: і газети, і населення… і сам каудільйо, — слава йому! Чуєте, сам каудільйо! Чи уявляєте ви собі, що це значить? Він, улюблений наш каудільйо, — слава йому! — наказав нагородити вас обох орденами і грошима! А за що? За чистісіньку липу, га? І що буде потім? Ви подумали про це? А незабаром знову появиться той «Люцифер», Сивий Капітан, щоб він луснув і провалився крізь землю; проголосить знов якусь зухвалу промову… що тоді буде, га? Що зробить зі мною каудільйо? І що я тоді зроблю з вами? О, від вас пороху не залишиться, будьте певні! Ви обдурили самого каудільйо! Сивий Капітан знов вислизнув з ваших рук! Це ясно як день. "Енергійна державна поліція на чолі з її начальником"!.. "Особливо уповноважений поліції"… Бучні назви — і більше нічого… Ви — мотлох, дрантя, ось ви хто, панове!
Обидва — і начальник поліції, і його особливо уповноважений — давно вже не сиділи в кріслах. Вони стояли, виструнчившись перед столом грізного міністра, й безпорадно кліпали очима. Все пропало, всі надії, всі блискучі перспективи, якими вони тішилися всього півгодини тому… З прославлених державних діячів, з переможців Карло Кабанерос і Мігель Хуанес раптом перетворилися на малесеньких агентів, яких безжалісно розносить грізне начальство. Та коли б справа обмежувалася тільки цим! Але обидва добре розуміли, що повисли над самісінькою прірвою. Якщо «Люцифер» справді з’явиться десь знову, тоді… тоді навіть страшно уявити собі, що станеться з ними.
І все ж таки… «Люцифер» нікуди не випливав з озера! Він поринув тоді у воду і не з’являвся більше на поверхні. Все озеро було як на долоні. Мігель Хаунес міг поклястися в цьому! А коли б «Люцифер» виринув, то його чекали заздалегідь наведені гармати. Хіба ж можна бути передбачливішим, ще більше врахувати всі можливості?..