— Глибинна бомба! — вигукнув Ернан Раміро. — Вони бомбардують мене! Вони хочуть знищити мене тут, на дні озера! А, значить, вони захлопнули свою пастку?.. Ні, ми ще поборемося!
Він нахилився над пультом керування, тримаючись однією рукою за штурвал, і натиснув другою на важіль прискорення ходу. Спалахнули сигнальні лампочки. Стрілка на покажчику подачі водню враз притиснулася до нуля, — центральний механізм забирав пальне без залишків. Але зараз Ернан Раміро не звертав на це уваги і продовжував натискувати на важіль. Відчулося ритмічне здригання підлоги. «Люцифер», тремтячи всім корпусом, ринувся вперед. Куди?..
І ще раз ударив страшний грім. Ніби він пролунав тепер ближче, ніж раніше, чи це тільки здалося? Капітан швидко повернув штурвал. Якусь мить він прислухався, наче перевіряючи за гуркотом напрям, у якому треба вести «Люцифер», і знов швидким, рішучим рухом крутнув штурвал. «Люцифер» кудись повертав, хоч його і кидало з боку на бік, повертав і сунув далі й далі під водою… Ще вибух глибинної бомби — десь немов позаду…
І тоді гримонув четвертий вибух, найсильніший з усіх! Стіна, біля якої був Олесь, наче зірвалася з місця і вдарила його по голові. В очах потемніло, ніби згасли всі лампочки.
Шум моторів «Люцифера» немов захлинувся. На мить машина спинилася, потім знову почала працювати, — нерівно, уривчасто, з перебоями.
Ернан Раміро, вчепившись у штурвал, керував «Люцифером», що гойдався з боку на бік і сіпався вперед і назад, наче людина, яка раптом утратила рівновагу. На щоці Капітана Олесь помітив червону смугу, з якої сочилася кров. Мабуть, він ударився об щось під час того жахливого вибуху. Олесь почув голос Ернана Раміро:
— Іди знов до циферблата, Олесю. І, як і раніше, підтримуй подачу водню краном додаткового резервуара. Ми йдемо під водою наосліп. Стеж за покажчиком.
Десь позаду ще кілька разів пролунали вибухи. Але вони були надто далекі і вже не лякали. «Люцифер», очевидно, віддалявся від небезпеки. А втім, переслідувачі також можуть пересунутися з своїми бомбами в цей бік озера. Зрештою, воно ж не таке велике, щоб можна було довго ховатися… Що думає Капітан? Ну, можна допливти до протилежного берега. А потім?
Мовчки; схилившись над картою, що лежала на пульті, — Олесь і не помітив, коли та карта опинилася на ньому, — Ернан Раміро керував «Люцифером». Час від часу, коли центральна машина давала помітні перебої, наче захлиналася, Капітан морщив лоба, немов відчував від того фізичний біль. Та ось він полегшено зітхнув і випростався.
— Гаразд, — мовив він. — Якщо все піде добре, то можна вважати, що небезпека минула. Справа тепер у запасах повітря. Це найголовніше, що загрожує нам. Поновити запаси його немає де… поки не вийдемо на поверхню. Але цього довго ще чекати.
"Значить, ми будемо під водою, поки вороги не стомляться і не перестануть чекати нас! — подумав Олесь. — Можливо, Капітан хоче навіть створити у них враження, що «Люцифер» загинув?.. Тоді вони дадуть нам спокій…"
Сивий Капітан тим часом присунув до себе мікрофон.
— Валенто! Валенто! — заговорив він. — Як чуєте мене?
— Нормально, Капітане, — пролунала з репродуктора відповідь.
— Нікого не поранило під час вибухів?
— Ні, Капітане, з людьми все гаразд.
— А з машиною? З механізмами?
— Точно встановити важко, Капітане. Думаю, що пошкоджене, якщо не відірване зовсім, праве заднє колесо. Бо в тому місці корпусу з’явилася досить велика теча. Алонсо зараз забиває її. Крім того, пробито резервуар з мастилом, яке через отвір вийшло назовні…
— Один резервуар чи обидва?
— Один, Капітане. Правий.
— А що з стисненим повітрям? Прилад показує зменшення тиску.
— Ще не перевіряв, Капітане. Зараз візьмуся. Можливо, теж пошкоджено балони, бо вони містяться з того ж боку.
— Негайно перевірте, Валенто. Треба знати, скільки ми маємо часу на підводне плавання.
— Єсть, Капітане!
Ернан Раміро знову нахилився над картою. Олесь зазирнув і собі через його плече.
То була якась своєрідна карта, нарисована від руки. Тонкі лінії створювали на ній неправильної форми концентричні кола. В одному місці кола обривалися, і звідти йшли дві паралельні звивисті лінії, які то наближалися одна до одної, то віддалялися. Власне, і картою цей своєрідний рисунок не можна було назвати.
Капітан зосереджено вивчав лінії рисунка, раз у раз поглядаючи на показання приладів. Раптом його руки міцніше стиснули штурвал. Здавалося, що Ернан Раміро весь напружився. Ось він повернув маленький вимикач біля пульта — і враз екран перед ним залило яскравим зеленуватим світлом. Якісь неясні контури позначилися на ньому; вони нагадували округлі скелі чи горби…