Марта все ще сиділа в маленькій каюті, де Олесь залишив її, коли пішов нагору, почувши сигнальний дзвінок. З першого погляду він побачив, що дівчина чимсь дуже стурбована. Вона схопилася з місця й кинулась до Олеся:
— Алексо, що ж це буде? Невже Капітан здійснить свою погрозу?
Значить, вона все чула? Так, звичайно, чула, бо все, що робилося зовні «Люцифера», вловлювали чутливі мікрофони, розміщені під його оболонкою; досить було в першій-ліпшій каюті повернути відповідний вимикач, щоб схований у стіні репродуктор відтворив навколишні звуки.
— Це жахливо, Алексо, — схвильовано говорила Марта. — Адже на тому кораблі стільки людей, матросів… Хіба ж вони винні, що їх командири наказують їм стріляти? Це ж такі самі люди, як і ми! Тільки що їх примусили йти на військову службу!.. А Капітан хоче їх усіх знищити…
Он що, виходить, турбувало Марту? Власне, про це Олесь і не подумав… Зрештою…
— А що ж, по-твоєму, мусить робити Капітан? — заперечив юнак. — Чекати, поки вони розстріляють «Люцифер» і нас з тобою?
Проте ці доводи не діяли на Марту.
— Не знаю, не знаю, — повторювала вона. — Але ж і так не можна, це надто жорстоко!..
Олесь не встиг більше нічого сказати, бо цієї миті «Люцифер» навально ринув уперед, так раптово, що юнак змушений був схопитися за одвірок. Олесь кинувся до вікна, враз забувши не тільки про сказане Мартою, а й про свої сумніви. Адже зараз мусить здійснитися те, про що говорив Капітан, треба поглянути у вікно!
Марна спроба! Глуха кришка засунула вікно ззовні. А підлога каюти ритмічно здригалася в такт праці потужних двигунів. «Люцифер» розвивав чи не найбільшу швидкість! І ось цілком несподівано те розмірене здригання припинилося, наче завмерло. Здавалося, що «Люцифер» на якусь мить напружився всім своїм велетенським корпусом і зітхнув глибоким і глухим зітханням, як гігантська тварина. А тоді поновилось ритмічне здригання, знов запрацювали двигуни. Олесь відчув, що якась сила притискує його до стіни: «Люцифер» круто повертав убік.
Аж тоді здалека пролунав гучний громовий вибух. Він долинув звідкись, наче згори — розкотистий і довгий. Йому відповіли інші, слабіші, коротші. А потім враз стало тихо, нестерпно тихо, як буває це тільки після оглушливого гуркоту…
Застигла на місці Марта дивилася на Олеся широко розкритими очима: вона не розуміла, що робиться з юнаком, як може він радіти з жахливого вироку Капітана, що безжалісно вирішив знищити сотні людей на кораблі. Проте Олесь не помічав її здивування і обурення. Всі його сумніви цієї хвилини відійшли кудись убік: адже якщо війну оголошено, то треба наступати, перемагати. А це була перемога!
Він уявляв собі те, що відбувалося зовні. «Люцифер» випустив електричну міну. Яка вона — невідомо. Але та міна влучила в "Сан-Себастіан", приречений фалангістський міноносець, що насмілився полювати на «Люцифер», намагався знищити його глибинними бомбами. А вони, ці фалангісти, думали, що це буде дуже легко, що Сивий Капітан не зможе захищатися, що вони захоплять його зненацька! Ні, вийшло зовсім навпаки, Капітан і його «Люцифер» справді могутніші за ворогів!
Електрична міна висадила в повітря "Сан-Себастіан", від неї вибухнули склади снарядів і бомб, які були на борту міноносця. Про це свідчили і коротші, слабші вибухи, які було чути після першого, найгучнішого. О, тепер фалангісти вже напевно знатимуть, з ким мають справу! Сивий Капітан на ділі довів, який він могутній і непереможний!..
"Люцифер", знищивши ворогів, уже знов нестримно линув кудись, злегка погойдуючись на морських хвилях, підкорений єдиній волі свого господаря, володаря техніки, Сивого Капітана… єдиного, хто має право наказувати… Які страшні ці слова, що їх вжив сам Ернан Раміро!.. Ну, та все одно, не в словах справа. Головне те, що Сивий Капітан переміг, що він показав фалангістам свою могутність, і тепер не лише вони, а й усі ті, хто підкоряється їм, уже напевне змушені будуть замислитися перед новими нападами на "Люцифер".
Так думав захоплений Олесь, якому не хотілося зараз навіть згадувати про свої вагання і сумніви. Чи ж мав він рацію?..
4. ОЛЕСЬ МОВЧИТЬ
Чи ж не забув Олесь про свої попередні сумніви, та ще й підкріплені критичними зауваженнями стриманого Фредо Вікторе?
Визнаємо, — про ті зауваження, як і про власні сумніви, — Олесеві не хотілось і згадувати. Безумовно, взагалі Фредо Вікторе мав рацію. Але ж то — взагалі, для звичайних людей, для звичайних умов. Сивий Капітан був незвичайною людиною, його «Люцифер» не мав нічого рівного собі на цілому світі. А яка велика душа була в Ернана Раміро, який благородний намір священної помсти ставив перед собою Сивий Капітан, відважний, впевнений, непереможний Сивий Капітан, саме ім’я якого поступово перетворювалося для Олеся на символ нещадної боротьби проти кривавого фалангістського ладу! Немає сумніву, Сивий Капітан переможе, він здійснить свої наміри, досягне своєї мети!..