Вона поусміхалася решті Вентвортів, усім по черзі, і нарешті опинилася в бальній кімнаті. Щойно вона розвернулася в бік танцівників, як ноги самі почали притупувати під музику. Скарлет глибоко вдихнула. «О, яка краса!» Тут було так дивно і так знайомо водночас, ніби вона опинилася у півзабутому сні. В освітленій свічками кімнаті бриніла музика, шурхотіли спідниці, зал повнився кольорами. Під стінами, у тендітних кріселках золотисто-жовтого кольору як завжди сиділи вдовиці і як завжди шепотілися, прикрившись віялами, про все те ж саме: що молодь занадто близько стає у пару до танцю, і як жахливо довго народжувала чиясь дочка, і про останній скандал, що стався із їхніми найлюбішими друзями. Офіціанти у повній парадній формі підносили срібні таці, заставлені келихами і водою з сиропом у глазурованих срібних склянках усім, хто не танцював. Десятками голосів гуділи розмови, раз по раз звучав чийсь сміх, щирий і голосний — вічний улюблений звук тих щасливців, кому на серці легко і весело. Все було так, ніби старий світ, красивий безтурботний світ її юності досі існує, ніби нічого не змінилося і ніколи не було війни.
Гострі очі Скарлет зауважили і облуплену фарбу на стінах, і глибокі подряпини від шпор на підлозі під шаром воску, але вона відмовлялася звертати на це увагу. Краще піддатися ілюзії, забути про війну та про патрулі янкі на вулиці. Тут грала музика і танцювали, і Рет обіцяв бути милим. Нічого більше їй не потрібно.
Рет був не просто милим, він був сама галантність. Не було в світі людини галантнішої за Рета, коли він брався когось причарувати. На жаль, таким поштивим він був зі всіма, а не тільки з нею. Скарлет поперемінно то дико пишалася, що кожна присутня жінка їй заздрить, то люто ревнувала, що стількох жінок Рет обдарував своєю увагою. Він був уважний до неї, Скарлет нічим було йому дорікнути. Але так само уважний він був до матері, до Розмарі і до десятка інших жінок — занудних старих матрон, як охрестила їх про себе Скарлет.
Вона наказала собі не зважати, і за якийсь час справді відволіклася. Щойно закінчувався один танець, кругом неї із попереднім кавалером вже збиралися чоловіки і вимагали негайного представлення, щоби благати її про наступний танець.
І не лише тому, що вона була чужинка, незнайоме обличчя у натовпі людей, які давно одне одного знали. Вона була нестримно приваблива. В її незвичайних, вабливих зелених очах сяяло азартне бажання викликати у Рета ревнощі, а розпашіле від танців обличчя горіло рум'янцем, як червоним пожарищем.
Нові кавалери крутилися довкола Скарлет, змагаючись за її руку в танці. Із дружинами багатьох із них вона товаришувала, ходила до них з візитами, грала з ними у віст і пліткувала на ринку за ранковою кавою. Їй було байдуже. В неї ще буде час усе владнати, коли Рет знову належатиме їй. А поки нею захоплювалися, їй говорили компліменти, з нею фліртували, і вона була у своїй стихії. Ніщо не змінилося. Чоловіки досі відгукувалися на помах вій, ямочки на щоках і відверті лестощі. «Повірять у кожну брехню, аби тільки почувати себе героями», — подумала вона і усміхнулася так пустотливо і радісно, аж її партнер оступився. Вона висмикнула пальці з-під його ноги.
— О, молю, скажіть, що ви мені пробачите! — відразу заблагала вона. — Каблук заплутався у подолі сукні. Яка жахлива помилка з мого боку, тим більше, що мені пощастило вальсувати з таким прекрасним партнером.
Вона дивилася наївними очима і жалібно надула уста, ніби підставляючи для цілунку. Є такі фокуси, які ніколи не підведуть.
— Яка чудова вечірка! — захоплювалася Скарлет дорогою додому.
— Я рада, що ти добре провела час, — сказала Еленор Батлер, — і дуже, дуже рада за тебе, Розмарі. Здається, тобі також було весело.
— Ха! Мені було нестерпно, мамо, і ти це повинна знати. Але я така щаслива, що поїду в Європу, що вирішила не перейматися через якийсь безглуздий бал.
Рет розсміявся. Він ішов позаду Скарлет із Розмарі, матір тримала його під ліву руку. Грудневої холодної ночі його сміх випромінював тепло. Скарлет згадала тепло його тіла, уявила, як всотує його спиною. Чому не вона йде з ним поруч, ближче до його теплоти? Відомо чому, звісно: місіс Батлер стара, синові годиться вести її під руку. Але це не зменшило жаги Скарлет.
— Любий братику, смійся скільки завгодно, — сказала Розмарі, — але я не бачу тут нічого смішного.
Вона розвернулася до нього обличчям і йшла тепер спиною вперед, раз по раз наступаючи собі на шлейф сукні.
— Я за весь вечір і двома словами не встигла перекинутися з міс Джулією Ешлі, бо мусила танцювати зі всіма тими дурними чоловіками.