— Що це за міс Джулія Ешлі? — спитала Скарлет, зацікавлена іменем.
— Розмарі на неї молиться, — пояснив Рет, — а я, з того часу як виріс, хіба її одну і боюся. Ти би помітила міс Ешлі, якби побачила, Скарлет. Вона завжди носить чорне і кривиться, як після склянки оцту.
— Ах ти!— задихнулася від обурення Розмарі, підбігла до Рета і загамселила його в груди кулачками.
— Миру! — заблагав він, а тоді обійняв її правою рукою і притулив до грудей.
Від річки потягнуло холодом, і Скарлет пересмикнула плечима. Вона гордо виставила підборіддя назустріч вітру, розвернулася і решту дороги додому пройшла у цілковитій самотності.
22
Ще одна неділя обіцяла чергову лекцію від Юлейлії та Полін, — у цьому Скарлет ні на мить не сумнівалась. Насправді, вона переживала за свою поведінку на балі. Може, вона була дещо занадто... жвавою, ось. Але вона давно так не веселилась, і не її провина, що вона привертала значно більше уваги, аніж манірні чарлстонські леді, хіба ні? Крім того, вона старалась для Рета, щоб він не був таким холодним і віддаленим. Не можна звинувачувати дружину, що вона намагається зберегти шлюб.
Усю дорогу до церкви Святої Марії вона мовчки терпіла важкий безслівний осуд тітоньок. Скорботне пирхання Юлейлії під час меси діяло на нерви, але їй вдалося відволіктись, мріючи про те, як Рет полишить свою вперту гординю і визнає, що все ще її кохає. Він же кохає, хіба ні? Коли він тримав її в обіймах під час танцю, у неї коліна підгиналися. Не могла ж вона одна відчувати блискавиці у повітрі, коли вони торкатись одне одного. Правда ж?
Скоро вона все дізнається. У новорічну ніч йому доведеться зробити дещо більше, ніж покласти руку в рукавичці їй на талію. Йому доведеться її поцілувати опівночі. Ще п'ять днів перечекати, і потім їхні вуста зустрінуться і він буде змушений повірити, як сильно і щиро вона його кохає. Її поцілунок буде промовистішим за всі слова...
Стародавня краса і таїна меси розгортались перед її невидющим поглядом, у той час як самій Скарлет привиджалися здійснення її бажань. Полін штурхала її гострим ліктем щоразу, коли Скарлет не встигала за респонсорієм із рештою прихожая.
Мовчанку ніхто не порушив до самого сніданку. Скарлет здавалося, її напружені нерви дрижать від кожного поруху вітру, від кожного крижаного погляду, який кидала на неї Полін, від кожного пирхання Юлейлії. Вона більше не могла терпіти і вибухнула раніше, ніж вони встигли накинутись на неї.
— Ви ж казали, що всі тут ходять пішки, а я з вашими порадами всі ноги собі сходила. Минулого вечора на балі у Вентвортів уся вулиця була забита екіпажами!
Полін звела брови і невдоволено підібрала губи.
— Сестро, тепер ти розумієш, що я мала на увазі? — сказала вона Юлейлії. — Скарлет рішуче налаштована відвернутись від усього, чого тримається Чарлстон.
— Важко зрозуміти, сестро, як екіпажі пов'язані з усім тим, про що нам потрібно з нею поговорити.
— Це як приклад, — наполягала Полін, — чудовий приклад її ставлення до всього.
Скарлет спорожнила горня блідої слабкої кави, яку налила їй Полін, і з дзенькотом поставила його назад на блюдце.
— Я буду вдячна, якщо ви перестанете говорити про мене, наче я глуха чи дурна. Можете повчати мене до посиніння, але спочатку відповісте, чиї то екіпажі!
Тітоньки дивились на неї круглими очима.
— Звісна річ, що янкі, — відповіла Юлейлія.
— Саквояжників, — докинула Полін для точності.
Отак поправляючи і доповнюючи кожнісіньке речення одна одної, тітоньки розповіли Скарлет, що візники залишалися вірними своїм передвоєнним господарям, хоча і працювали здебільшого на новоспечених багатіїв з передмістя. Протягом сезону вони старались хитро крутити своїми господарями так, щоб вдалося підвозити «своїх білих» на бали і на прийоми, якщо відстань була завелика чи погода не сприяла прогулянці.
— А в день святої Цецилії вони начисто відмовились працювати і взяли вихідний та екіпажі для власних потреб, — додала Юлейлія.
— Всі вони вишколені і дуже принципові візники, — пояснила Полін, — саквояжники бояться їх образити. — Вона майже сміялась. — Вони знають, що візники їх зневажають. Хатні служки завжди були найбільшими снобами на світі.
— Аж надто ці служки, — весело доказала Юлейлія, — зрештою, вони такі самі чарлстонці, як і ми. Тому вони так піклуються про сезон. Янкі забрали все що могли і решту старались зруйнувати, але сезон все-таки наш.
— І наша гордість! — урочисто проголосила Полін.