«З такою гордістю і фінансами роз'їжджати хіба на трамваях», — уїдливо подумала Скарлет. Але вона була вдячна, що вони відволіклись на розповіді про вірних родових слуг, і це зайняло весь сніданок. Вона навіть потурбувалася залишити половину своєї порції для Юлейлії. Тітонька Полін вела господарство за правилами найвищої скупості.
Коли Скарлет дісталась до будинку Батлерів, то була приємно здивована зустріти там Енн Гемптон. Після численних годин холодного осуду з боку тітоньок захоплення Енн стало би для неї бальзамом на душу.
Але Енн із вдовицею з Дому для вдів та сиріт Конфедерації, мов зачаровані, застигли над горщиками з камеліями, які прислали з плантації.
І Рет з ними.
— Спалені дощенту, — захоплювався він, — але варто було їх прополоти, і буяють, як ніколи.
— Погляньте-но! — вигукнула Енн. — Це ж Reine des Fleurs.
— І Rubra Plena! — старенька вдовиця склала бліді руки, бережно охопивши яскраво-червону квітку. — Я колись ставила їх у кришталеву вазу на фортепіано.
Енн швидко закліпала, стримуючи сльози.
— І ми також, міс Геррієт, а вазу із Alba Plena — на чайний столик.
— Моя Alba Plena не така здорова, як я сподівався, — сказав Рет, — бутони зовсім чахлі.
Вдовиця і Енн обидві розсміялись.
— Містере Батлер, ви не побачите цвіту до січня, — пояснила Енн, — цьому виду потрібен ще час.
Рет покаянно всміхнувся.
— Схоже, як і моїм талантам садівника.
«Ой лишенько! — подумала Скарлет. — А далі розмова йтиме про те, що краще для добрива — коров'ячі купи чи конячі. Як такий чоловік, як Рет, може так сюсюкатись!» Вона відвернулась від них і підсіла ближче до Еленор Батлер, яка плела мереживо.
— Це буде якраз, щоб прикрасити комірець твого бордового плаття, коли його треба буде освіжити, — пояснила вона Скарлет з усмішкою, — завжди добре мати щось новеньке на середину сезону. До того часу я встигну закінчити.
— О міс Еленор, ви завжди така мила і уважна. У мене аж настрій покращився. Якщо чесно, я чудуюсь, що ви такі добрі приятельки з тітонькою Юлейлією. Вона зовсім інакша. Вона завжди пирхає і жаліється, і свариться з тітонькою Полін.
Еленор опустила човник для плетіння.
— Скарлет, ти мене вражаєш. Звісно, Юлейлія — моя подруга. Вона для мене наче сестра. Хіба ти не знала, що вона мало не вийшла заміж за мого молодшого брата?
У Скарлет очі полізли на лоба.
— Не можу собі уявити, щоби хтось хотів одружитись із тітонькою Юлейлією, — відверто сказала вона.
— Але, дорогенька, вона була милою дівчиною, дуже милою. Вона приїздила в гості до Полін, коли та вийшла заміж за Кері Сміта і переселилась у Чарлстон. Зараз вони живуть у міському будинку Сміта. Їхній маєток був за річкою Вандо. Мій брат Кемпер закохався у неї з першого погляду. Всі тільки й чекали, коли вони одружаться. А потім він упав із коня і забився насмерть. Юлейлія з того часу вважає себе вдовою.
Тітонька Юлейлія була в когось закохана! Скарлет не могла повірити.
— Я була впевнена, що ти знаєш, — сказала місіс Батлер, — ви ж рідня.
«Немає в мене рідних, — подумала годі Скарлет. — Таких — нема. Щоби були близькі й турботливі і ділилися таємницями. Сама тільки прикра стара Сьюлін і Керрін зі своєю чернечою накидкою та клятвою монастирю — а більше нікого в мене нема». Раптом вона відчула себе дуже одинокою, незважаючи на веселі лиця і життєрадісні розмови навколо. «Я, мабуть, голодна, — вирішила вона, — тому здається, що зараз розплачуся. Треба було добре поснідати».
Вона якраз віддавала належне обіду, коли прийшов Маніґо і щось тихо сказав Рету.
— Перепрошую, — вибачився Рет, — але здається, у нас під дверима офіцер янкі.
— І з чим же вони завітали цього разу? — вголос поцікавилася Скарлет.
Повернувшись за хвилину, Рет сміявся.
— Мало не з білим прапором, — повідомив він. — Мамо, ти мала рацію. Вони запрошують усіх чоловіків прийти до вартівні й забрати конфісковану зброю.
Розмарі гучно зааплодувала.
Міс Еленор цитьнула на неї.
— Справа не тільки в нас. Вони не можуть лишити стільки будинків без захисту в День Звільнення. — Скарлет подивилася на неї запитально, і вона пояснила: — Це раніше першого січня можна було відпочивати і лікувати головний біль після бурхливого святкування Нового року. Але містер Лінкольн підписав Прокламацію про звільнення рабів саме першого січня, тому тепер це головне свято для колишніх рабів. Вони збираються в парку в кінці Беттері-стрит, цілий день та цілісіньку ніч пускають петарди, стріляють з пістолів і впиваються до нестями. Ми ж замикаємо всі вікна та двері, як при урагані. І озброєний чоловік у домі не завадить.