Выбрать главу

Скарлет загойдалася на кріслі ще швидше. «Якщо вона знову заведе своєї про рис, я закричу».

Лункий постріл із обох стволів дробовика розкотився крізь ніч, і Скарлет закричала. Вона підскочила з крісла і метнулася до дверей. Розмарі скочила з місця і кинулася за нею, охопила Скарлет за пояс міцними руками і шарпнула назад.

— Пусти мене, раптом, Рет... — прохрипіла Скарлет.

Розмарі стискала її, як у лещатах — не вдихнути. І що мить, то сильніше й сильніше. Скарлет забилася, вириваючись. Власне натужне дихання задзвеніло у вухах і — на диво, голосно й чітко — скрипіло крісло-гойдалка, щораз повільніше, як і її подих. Освітлена кімната помалу темніла.

Знесиленими руками вже було не відбитися, вони лиш дрижали слабко, з напруженого горла вирвався тихий хрип. Розмарі відпустила її.

— Вибач, — мовила Розмарі. Чи це Скарлет вдалося?

Байдуже. Зараз вона могла думати тільки про те, щоби хапати ротом повітря. І нехай вона впала навколішки. Так легше дихалося.

Вона нескоро змогла заговорити. Підвела голову, знайшла поглядом Розмарі, яка заступила спиною двері.

— Ти мене мало не вбила, — звинуватила Скарлет.

— Вибач. Я не хотіла. Я мусила тебе зупинити.

— Але навіщо? Я бігла до Рета. Я мушу бути там, — він важив їй більше, ніж цілий світ. Хіба це дурне дівчисько не розуміє? Ні, їй не зрозуміти, вона ніколи не кохала, її ніколи ніхто не кохав.

Скарлет спробувала зіп'ятися на ноги. «О Діво Маріє, Матір Божа, яка ж я слабка». Їй довелося чіплятися за стовпчик балдахіна, щоб не впасти. Вона зблідла, як нежива, тільки зелені очі горіли холодним вогнем.

— Я йду до Рета, — сказала вона.

— Ти йому не потрібна, — тихо відмовила Розмарі. — Він сам мені так сказав.

24

Рет замовк на половині речення, поглянув на Скарлет і сказав:

— Що сталося? Не голодна? А кажуть, на сільському повітрі з'являється неабиякий апетит. Ти дивуєш мене, люба. Це вперше я бачу, щоб ти знехотя копирсалась у тарілці.

Вона підвела погляд від непочатої порції і глянула на нього сердито. «Як він узагалі сміє зі мною розмовляти, якщо обговорював за спиною? Кому ще він розповідав, крім Розмарі? Це всі у Чарлстоні знають, що він покинув мене в Атланті, а я як дурепа примчала за ним слідом?»

Скарлет опустила погляд і продовжила водити виделкою по тарілці.

— То що сталося? — зажадала Розмарі. — Я досі не розумію.

— Як і передбачали ми із міс Джулією. Її робітники і мої рудокопи змовилися. Ти ж знаєш, що контракти з працівниками вкладають від першого січня і на один рік. Робітники міс Джулії хотіли сказати їй, що я плачу на копальні майже вдвічі більше, щоби вона підвищила їм платню, або вони перейдуть до мене. Мої ж робітники збиралися розказати те ж саме мені — про зарплатню у неї. Їм і на думку не спало, що ми з міс Джулією їх розкусили.

Щойно ми з вами виїхали до Ешлі Бероні, чутки понеслися, як скажені. Вони зрозуміли, що обман розкрито. Ти бачила, як робітники Ешлі Бероні працюють на рисових полях. Їм аж ніяк не хочеться втратити роботу, і всі вони до смерті бояться міс Джулію.

Тут усе минуло не так гладко. Пішла чутка, що чорні Данмор Лендінґу щось замислили, і білі орендарі-здольщики по той бік Саммервілл-роуд захвилювалися. І вчинили, як звично білій бідноті, — схопилися за зброю і зібралися постріляти. Прийшли до будинку, вдерлися всередину, вкрали моє віскі і набиралися сміливості, передаючи пляшку по колу. Щойно ви піднялися нагору і опинилися у безпеці, я сказав їм, що сам вирішуватиму, як мені вести мої справи, і поспішив до стайні позаду будинку, де мене чекали чорнюки. Вони були, звісно, налякані, але я переконав їх, що заспокою білих, і відправив додому.

Коли я повернувся до парадного входу, сказав орендаторам, що з робітниками я все вирішив, і хай також вертаються додому. Мабуть, поспішив. З чорними так легко все вирішилося, що тут я і не подумав. Наступного разу буду розумнішим, якщо, не дай Боже, станеться наступний раз, У будь-якому разі. Клінч Довкінз сказився і почав шукати сварки. Назвав мене любителем негрів, націлив на мене свій нещасний дробовичок. Я не став перевіряти, чи достатньо він п'яний, щоби вистрелити, просто ступив уперед і підбив ствол угору. У небі з'явилися дві нові дірки.