— Ото й усе? — мало не скрикнула Скарлет. — Міг би відразу нас заспокоїти.
— Я був зайнятий, моя крихітко, у Клінча заграла ображена гордість, і він витягнув ніж. Я дістав свій, і ми весело провели наступні десять хвилин, поки я не відрізав йому носа.
Розмарі скрикнула.
Рет поплескав її по руці.
— Самий лише кінчик. Він і так був задовгий. Йому так навіть краще.
— Але Рете, він буде тобі метатися.
Рет похитав головою.
— Ні, можу тебе запевнити. Це був чесний бій. А Клінч один із найстаріших моїх товаришів. Ми разом служили в Конфедератській армії. Він заряджав артилерійську гармату, якою я командував. Це таке побратимство, що між нами не встане якийсь-там ніс.
— Краще би він тебе вбив, — чітко й виразно промовила Скарлет. — Я втомилася і йду спати.
Вона встала з-за столу і з високо піднятою головою вийшла з кімнати.
Рет кинув їй у спину, навмисне розтягуючи слова:
— Немає у чоловіка більшого щастя, ніж відданість і любов дружини.
Скарлет мало не задихнулася від злості.
— Сподіваюся, Клінч Довкінз пильнує під вікнами, — буркнула вона. — Із зарядженим дробовиком.
І якщо вже на те, вона би не плакала, якби друга куля дісталася Розмарі.
Сестра відсалютувала Ретові келихом вина.
— Гаразд, тепер я розумію, чому ти сказав, що це святкова вечеря. Для мене, наприклад, свято, що цей день закінчився.
— Скарлет не захворіла? — спитав Рет у сестри. — Я хоч і жартував, але поганий апетит — це не про неї.
— Вона не в гуморі.
— Ти і не уявляєш, скільки разів я бачив її не в гуморі, і щоразу вона наминала, як вантажник в порту.
— Справа не лише в поганому настрої, Рете. Поки ти відрізав носи, у нас зі Скарлет була своя сутичка.
Розмарі розказала, як Скарлет запанікувала і збиралася бігти до нього.
— Я не знала, наскільки внизу безпечно, і не пустила її. Сподіваюся, я правильно вчинила.
— Ти все зробила правильно. Все що завгодно могло статися.
— Боюся, я надто міцно її схопила, — зізналася Розмарі. — Вона не могла дихати, мало не зомліла.
Рет закинув голову і розсміявся.
— Господи, хотів би я це побачити. Скарлет О'Гару вклало на лопатей дівчисько. У Джорджії не менше сотні жінок аплодували би тобі до мозолів!
Розмарі подумала, чи зізнаватися у решті. Вона усвідомила, що її слова вразили Скарлет сильніше за бійку. І вирішила промовчати. Рет іще підсміювався, навіщо псувати йому настрій?
Скарлет прокинулася перед світанком. Лежала без поруху в темній кімнаті й боялася поворушитися. «Дихай рівно, як уві сні, — сказала собі вона, — ти би не прокинулася посеред ночі, якби тебе не розбудив якийсь шум абощо». Вона наслухалася мало не вічність, але тиша стояла важка і непорушна.
Коли вона зрозуміла, що прокинулася від голоду, мало не заплакала від полегшення. Звісно, вона голодна! Вона з учорашнього сніданку нічого не їла, крім кількох сандвічів у маєтку міс Джулії.
Для елегантного шовкового халату, який вона привезла з собою, було надто холодно, і вона загорнулася в покривало, стягнуте з ліжка. Покривало було важке, вовняне і все ще утримувало тепло її тіла. Воно плуталося їй у босих ногах, коли вона скрадалася темним коридором, а потім сходами вниз. Дяка Богу, вогнище у великому каміні досі не прогоріло. Світла від нього було достатньо, щоби розгледіти двері в їдальню, а далі — прохід на кухню. Байдуже, що там знайдеться, навіть холодний рис із тушкованим м'ясом її влаштує. Однією рукою притримуючи покривало, другою вона намацувала дверну ручку. З лівого боку чи з правого? Вдень вона не звернула уваги.
— Ані руш або вмить продірявлю! — вона аж підскочила від різкого викрику Рета.
Покривало вислизнуло з її пальців і Скарлет обпекло холодним повітрям.
— Та нехай йому чорт! — Скарлет обернулася і схилилася по покривало. — Вчора мені було мало переляку? Ти сьогодні знову? Я трохи зі шкіри не вистрибнула від несподіванки!
— Чого ти блукаєш о такій годині, Скарлет? А якби я тебе застрелив?
— А ти чого підкрадаєшся до людей? — Скарлет перекинула покривало через плече, як імператорську горностаєву мантію. — Я йду на кухню снідати, — сказала вона з усією можливою гідністю.
Рет не зміг стримати усміху перед лицем такої недоладної величності.
— Я розпалю грубку, — запропонував він. — Я сам хотів кави.
— Це твій дім. Якщо хочеш кави, я тобі не бороню, — Скарлет відкинула ногою край покривала, що тягнулося за нею, наче шлейф сукні. — Ну? Ти не відчиниш переді мною двері?