— Думаю, тепер можна трохи поспати. Ви з Розмарі не виходьте з дому, поки я не прокинуся, — він приліг на дерев'яну лаву і вмить заснув.
Скарлет дивилася, як він спить.
«Не можна більше говорити йому про моє кохання. Йому здається, я на нього тисну, і він робиться злим, а я почуваюся дешевою нікчемою, що взагалі завела про це розмову. Ні, ніколи більше йому цього не скажу, поки він перший не освідчиться, що кохає мене».
25
Рет глибоко спав із годину, а тоді прокинувся й одразу ж узявся до діла. Він прямо сказав Розмарі й Скарлет триматися подалі від ставків. Там він майстрував платформу для виголошення промов та церемоній найму на роботу, що мали відбутися наступного дня.
— Робітникам не дуже подобається, коли присутні жінки. — З усмішкою сказав він сестрі. — І я зовсім не хочу пояснювати мамі, як сталося, що ти під моїм наглядом вивчила такі колоритні словечка.
На Ретове прохання Розмарі повела Скарлет на екскурсію до зарослих садів. Стежки розчистили, але не засипали жорствою, тому поділ її плаття скоро почорнів від пилу. Наскільки все тут відрізнялося від Тари, навіть земля! Їй здавалося дивним те, що стежки й пил — не червоні. Рослинність теж була дуже густа, а багато рослин — незнайомі їй. На її смак уродженки гористої місцевості зелень тут була надто пишна.
Однак Ретова сестра любила плантацію Батлерів так сильно, що це здивувало Скарлет. «Для неї це місце — те ж саме, що для мене Тара. Може, ми таки знайдемо спільну мову».
Розмарі не помітила старань Скарлет знайти між ними щось спільне. Вона блукала загубленим світом, яким був Данмор Лендінґ до війни.
— Це місце називали «таємним садом», бо його не видно з-за живоплоту вздовж стежок, поки сюди не дістанешся. Коли я була мала, то ховалася тут щоразу, коли треба було йти купатися. Слуги були чудові: тинялися поміж живоплотами і вигукували, що ніколи мене не знайдуть. Мені здавалося, що я така розумна. І коли Мамка знаходила мене всередині, то завжди здавала здивування... Я так її любила.
— І в мене була Мамка. Вона...
Та Розмарі вже прямувала далі.
— Наприкінці цієї стежки — декоративний ставок. Там жили білі й чорні лебеді. Рет каже, вони можуть повернутися, коли вріжуть очерет і почистять його від усіх цих бридких водоростей. Бачиш оту групу кущів? Це насправді острів, зроблений спеціально, щоби лебеді там гніздилися. Звісно, він був засіяний травою, яку стригли, коли закінчувався сезон гніздування. А тут був мініатюрний грецький храм із мармуру. Руїни й досі можуть бути десь у заростях. Багато людей бояться лебедів. Вони можуть сильно поранити дзьобом чи крилами. Та я навіть плавала з нашими, коли лебедята вже вилітали з гнізда. Мама читала мені «Гидке каченя», сидячи на лавці біля ставка. Коли я вивчила букви, то читала цю історію лебедям...
Ця стежка веде до трояндового садка. У травні запах троянд розносився на милі вздовж ріки, чути було задовго до того, як дістанешся нашого маєтку. А в домі, коли дні були дощові й вікна закривали, від солодкавого запаху величезних трояндових букетів мене аж нудило...
Отам біля річки ріс великий дуб, а на ньому був дитячий будиночок. Рет змайстрував його, коли був малим, потім там бавився Росс. Я залазила туди з книжкою та печивом із джемом і сиділа годинами. Мені там подобалося набагато більше, ніж в іграшковому будиночку, який столяри зробили для мене на батькове замовлення. Той був надто вигадливий, із килимками на підлозі, меблями мого розміру, чайними сервізами й ляльками...
Ходімо туди. Там кипарисове болото. Може, побачимо алігаторів. Погода тепла, не думаю, що вони сидять у своїх зимових лігвищах.
— Ні, дякую, — чемно відмовилася Скарлет. — Уже ноги втомилися. Посиджу трохи на тому великому камені.
Великий камінь виявився основою перекинутої розбитої статуї діви в класичному драпіруванні. Скарлет розгледіла поплямоване обличчя в заростях ожини. Насправді, вона втомилася не ходити, а слухати Розмарі. І точно вже не мала бажання дивитися на алігаторів. Сонце гріло їй спину, а вона сиділа і думала про те, що бачила. Маєток Данмор Лендінґ оживав у її думках. Виявилося, що ця плантація зовсім не подібна на Тару. Життя тут мало розмах і стиль, про який вона нічого не знала. Не дивно, що мешканці Чарлстона заслужили репутацію людей зарозумілих і зверхніх. Вони жили, як королі.