Паніка завжди викликала в неї гнів, і вона спрямувала його на молодого Томмі Купера. Хлопчина постійно терся біля Рета й дивився на нього з обожненням, як на героя. А Рет на це відповідав. Скарлет це злило. Томмі отримав на Різдво невеликий вітрильник, і Рет навчав його управляти судном. У кімнаті для гри в карти на другому поверсі була гарненька мідна підзорна труба, і Скарлет бігала туди за кожної нагоди у дні, коли Рет проводив час із Томмі Купером. Ревнощі ставали болючою, але непогамовною звичкою, наче намацувати язиком хворого зуба, і вона як одержима роз'ятрювала собі душу. «Нечесно! Вони сміються й розважаються, ковзають водою, вільні, наче птахи. Чому вони не беруть мене із собою? Мені ж так сподобалося того разу, коли ми поверталися з маєтку Данмор Лендінґ, а на тому крихітному човні малого Купера мені сподобалося б іще більше. Він наче живий, пливе так швидко, так легко, так... радісно!»
На щастя, днів, коли вона була вдома й могла шпигувати з підзорною трубою, було мало. Хоч вечірні прийоми й бали були головними подіями сезону, та були й інші заняття. Затяті гравці у віст продовжували грати, комітет міс Еленор проводив зустрічі для збирання коштів на закупівлю книжок для шкали та ремонту течі, що раптом утворилася в даху Дому для вдів та сиріт солдатів Конфедерації, усе ще треба було ходити в гості та приймати гостей. Від втоми у Скарлет запали очі, а шкіра стала блідою.
Все це було б того варте, якби ревнощі мучили Рета, а не її. Та він, здається, її не знав про те захоплення, яке вона викликала. Чи ще гірше — його це не цікавило.
Його треба змусити помітити і перейнятися! Вона вирішила обрати одного серед десятків своїх шанувальників. Когось вродливого... багатого... молодшого за Рета. Когось, до кого він точно приревнує.
Святі небеса, та вона виглядає як примара! Скарлет наклала рум'яна, щедро бризнула парфумами та прибрала для полювання якнайневиннішого виразу.
Міддлтон Кортні був високий, світловолосий, із сонними блідими очима та надзвичайно білими зубами, що блищали, коли він начебто зловісно посміхався. Він був утіленням того, що Скарлет вважала витонченим чоловіком у місті. Найкращим же було те, що у нього теж була фосфатна копальня, тільки разів у двадцять більша за Ретову.
Коли він схилився над її рукою на знак привітання, Скарлет стиснула його пальці. Він підвів погляд і усміхнувся.
— Чи можу я сподіватися, що ви сподобите мене наступним танцем, місіс Батлер?
— Якби ви не спитали, містере Кортні, це розбило б моє бідне серце.
Коли полька завершилась, Скарлет розкрила своє віяло повільним рухом, відомим як «меланхолійне падіння». Вона махала ним біля обличчя, щоб підняти спокусливі завитки волосся над зеленими очима.
— Боже мій, — засапано сказала вона. — Боюся, якщо не подихаю трохи повітрям, то впаду прямо вам на руки, містере Кортні. Ви дозволите? — Вона взяла його за простягнуту руку й опиралася на неї, поки він супроводив її до лавки під вікном.
— О, прошу вас, містере Кортні, посидьте тут зі мною. У мене буде жахливий спазм шиї, якщо мені доведеться дивитися на вас знизу вгору.
Кортні сів. Доволі близько.
— Не хотів би стати причиною ушкодження такої красивої шиї, — сказав він. Його очі повільно помандрували від її шиї до білого декольте. У грі, в яку вони грали, він був не менш вправним за Скарлет.
Вона скромно опустила очі, ніби не знала, що робить Кортні. А тоді швидко глянула на нього крізь вії й знову опустила очі.
— Сподіваюся, мій дурний напад слабкості не завадив вам станцювати із леді, що близька вашому серцю, містере Кортні.
— Та леді, про яку ви говорите, біля мого серця просто зараз, місіс Батлер.
Скарлет подивилася йому прямо в очі й чарівно усміхнулась.
— Обережно, містере Кортні, бо ще закрутите мені голову, — пообіцяла вона.
— Спробую, то вже точно, — пробурмотів він їй у вухо. Від його подиху по шиї війнуло теплом.
Дуже скоро неприхований роман між ними став найобговорюванішою темою сезону. Скільки разів вони танцювали разом на балу... як Кортні взяв у Скарлет склянку з пуншем і приклався вустами до того місця, де вона пила... уривки їхніх сповнених підтексту жартів...
Дружина Міддлтона Едіт виглядала дедалі виснаженішою і блідішою. І ніхто не міг зрозуміти Ретової незворушності.