— Чи я можу вам допомогти, мем? — спитав чоловік поруч.
— Може, й можете. — Він виглядав як джентльмен, а з акценту можна було припустити, що він із Джорджії. Скарлет вдячно усміхнулась. — Я не звикла до таких складних перегонів. У нас вдома люди просто гукали «Ставлю п'ять доларів, що пережену тебе до перехрестя», їм щось гукали у відповідь, і всі стрімголов мчали.
Чоловік зняв капелюха і тримав його біля грудей обома руками. «Він якось дивно на мене дивиться, — подумала Скарлет. — Може, не варто було з ним заговорювати».
— Перепрошую, мем, — щиро сказав він. — Не дивно, що ви мене не пам'ятаєте, та, здається, я вас знаю. Ви місіс Гамільтон, правда ж? З Атланти. Ви доглядали за мною у госпіталі, коли мене поранили. Мене звати Сем Форрест, із Мултрі, штат Джорджія.
Госпіталь! Ніздрі Скарлет невільно розширились на згадку про запах крові, гангрен і брудних вошивих тіл.
На обличчі Форреста відображалося зніяковіння.
— В-вибачте, місіс Гамільтон, — загнувся він, — не варто було казати, що я вас знаю. Я не хотів вас образити.
Скарлет відсунула госпіталь у куток своїх спогадів, виділений для минулого, й зачинила за ним двері. Вона взяла Сема Форреста за руку й усміхнулась йому.
— Що ви, містере Форрест, ви мене не образили. Трохи спантеличило, що ви мене назвали місіс Гамільтон. Я знову вийшла заміж і вже багато років місіс Батлер. Мій чоловік — чарлстонець, тому я тут. І мушу зізнатися, що ваш джорджійський говір змусив мене засумувати за домом. Що привело вас сюди?
Коні, як пояснив Форрест. Після чотирьох років у кавалерії він знав про коней геть усе. Коли війна закінчилась, він назбирав грошей, працюючи робітником, і почав купувати коней.
— Тепер у мене своя непогана справа — розводжу і доглядаю коней. Я привіз найкращого коня у наших конюшнях, щоб позмагатися за приз. Мушу сказати, місіс Гаміль... пробачте, місіс Батлер, то був щасливий день, коли я дізнався, що чарлстонський іподром знову запрацював. Нічого подібного немає ніде на Півдні.
Скарлет вдавала, що слухає всі його розмови про коней, поки він супроводжував її до будки, де приймали ставки, а тоді провів назад до трибуни. Скарлет попрощалася з ним з відчуттям полегшення.
Трибуни були майже заповнені, та вона без проблем знайшла своє місце. Зелено-білі парасолі були для неї вказівником. Скарлет помахала Рету й почала підійматися сходами. Еленор Батлер помахала у відповідь, а Розмарі відвернулася.
Рет посадив Скарлет між Розмарі й матір'ю. Тільки-но вона сіла, як відчула, що Еленор Батлер застигла. Міддлтон Кортні з дружиною Едіт сідали в тому ж ряду недалеко від них. Кортні покивали й усміхнулись на знак привітання. Батлери зробили те саме у відповідь. Тоді Міддлтон взявся показувати дружині лінії старту й фінішу. Скарлет сказала:
— Міс Еленор, ви ніколи не здогадаєтесь, кого я зустріла — солдата, що був в Атланті, коли я тільки туди переїхала! — Вона відчувала, як місіс Батлер розслабилася.
Натовпом прокотилася хвиля збудження. На доріжки почали виходити коні. Скарлет дивилася із розтуленим ротом, її очі блищали. Вона не була готова побачити овал із гладкої трави, яскраві шахматку, смужки й клоунські ромби на костюмах жокеїв. Яскраві, блискучі й святкові, вершники пройшли ходою повз головну трибуну, поки оркестр грав безтурботну мелодію на духових інструментах. Скарлет розсміялася, сама того не помічаючи. Це був дитячий сміх — вільний і спонтанний, що виражав чисте радісне здивування.
— Погляньте! — гукала вона. — Погляньте! — Вона була така зачарована, що й не помітила, як Рет дивиться на неї, а не на коней.
Після третього забігу була перерва, щоб освіжитися. У шатрі, обвішаному біло-зеленими прапорцями, стояли довгі столи з їжею, а офіціанти кружляли в натовпі з підносами, на яких стояли келихи з шампанським. Скарлет взяла один із келихів Емми Енсон з підноса з гербом Селлі Брутон, вдаючи, що не впізнала дворецького Мінні Вентворт, який його подавав. Вона вже вивчила, як у Чарлстоні справлялися з дефіцитом та втратами. Всі ділилися своїми скарбами й своїми слугами, вдаючи, що все це належить господарю чи господині події.
— В житті ще не чула такого безглуздя, — сказала вона, коли місіс Батлер вперше пояснила їй цей фарс. Вона могла зрозуміти саме позичання. Та вдавати, що ініціалам Емми Енсон місце на серветках Мінні Вентворт, — безглуздо. Та все ж вона підігрувала цьому обману, якщо це можна було так назвати. Це була ще одна особливість Чарлстона.