— Скарлет! — Вона швидко обернулась на голос. Це була Розмарі. — За хвилину вже даватимуть дзвінок. Ходімо назад, поки не почалася штовханина.
Люди помалу поверталися на трибуни. Скарлет розглядала їх у театральний бінокль, який позичила у міс Еленор. Там були її тітки; слава Богу, вона не натрапила на них у шатрі з напоями. І Селлі Брутон зі своїм чоловіком Майлзом. Він виглядав майже таким же збудженим, як і вона. Боже милостивий! З ними була міс Джулія Ешлі. Тільки уявити, як вона робить ставку на коней!
Скарлет повернула бінокль в інший бік. Цікаво було розглядати людей, коли вони не знали, що на них дивляться. «Ха! Он дрімає старий Джозая Енсон. А Емма до нього говорить. Ото йому дістанеться, коли вона помітить. що він спить! Ех! Росс! Шкода, що він повернувся, та місс Еленор дуже цьому раділа. Маргарет здається знервованою, але вона завжди така. О, а там Енн. Лишенько, з усіма тими дітьми вона подібна на стареньку з дитячого віршика, в якої дуже велика сім'я. Мабуть, то сироти. Вона мене побачила? Повертається у мій бік. Ні, дивиться кудись нижче. Оце так, та вона ж сяє! Невже Едвард Купер нарешті зробив їй пропозицію? Мабуть, так; вона на нього дивиться, наче він уміє ходити по воді. Вся аж розтанула».
Скарлет перемістила бінокль вище, щоби перевірити, чи Едвард такий же щасливий, як і Енн... черевики, брюки, піджак...
Її серце тьохнуло. «Це ж Рет. Мабуть, він говорить із Едвардом». Погляд на мить затримався. Рет був такий елегантний. Вона перевела бінокль і побачила Еленор Батлер. Скарлет застигла, затримала дихання. «Не може бути». Вона оглянула все навколо Рета і його матері. Але там нікого не було. Тоді повільно перевела бінокль знову на Енн, потім знову на Рета, потім знову на Енн. Не було сумнівів. До горла підступила нудота. Потім Скарлет відчула, як наростає гнів.
«От мала мерзотниця! В очі підносила мене до небес увесь цей час, а сама за моєю спиною закохана в мого чоловіка. Задушила б її голими руками!»
Долоні спітніли, і Скарлет мало не випустила з рук бінокль, коли переводила його знову на Рета. «Він дивиться на Енн?.. Ні, він сміється з міс Еленор... вони говорять з Вентвортами... вітаються з Г'юґерами... Гелсі... Севіджами... старим містером Пінкні...» Скарлет тримала Рета в полі зору, поки не замерехтіло в очах.
Він жодного разу навіть не глянув на Енн. Вона дивилася на нього так, наче зараз проковтне його, а він цього навіть не помітив. Не варто турбуватися. Це всього лиш дурненька дівчина, яка запала на дорослого чоловіка.
А чому б Енн на нього і не запасти? Чи кожній жінці в Чарлстоні? Він же такий вродливий, такий сильний і такий...
Скарлет дивилася на нього з неприхованою жагою, а бінокль лежав у неї на колінах. Рет схилився, щоби поправити шаль на плечах міс Еленор. Сонце стояло низько, почався холодний поривчастий вітер. Він взяв її під лікоть, і вони разом почали підійматися сходами до своїх місць — відданий син зі своєю матір'ю. Скарлет з нетерпінням чекала їхнього повернення.
Запона над трибунами кидала на сидіння косу тінь. Рет помінявся з матір'ю місцями, щоб вона зігрілася в променях призахідного сонця, і Скарлет нарешті опинилася поруч із ним. Вона відразу ж забула про Енн.
Коли коні вийшли на трек для четвертого забігу, глядачі в передчутті підвелися: спочатку двоє, потім кілька груп людей, а згодом і всі. Скарлет мало не танцювала від захоплення.
— Тобі весело? — запитав із усмішкою Рет.
— Тут чудово! То який кінь належить Майлзу Брутону, Ретe?
— Підозрюю, що Майлз наглянсував його пастою для взуття. Номер п'ять, той чорний блискучий. Можна сказати, «темна конячка». Номер шість належить Гуґґенгайму; Белмонту вдалося зайняти постпозицію; його передовик — під номером чотири.
Скарлет хотіла запитати що таке «постпозиція» і «передовик», та не було часу, перегони от-от мали початися.
Жокей номера п'ять випередив стартовий постріл, і звідусіль почулися незадоволені стогони.
— Що таке? — запитала Скарлет.
— Фальш-старт, починатимуть ще раз, — пояснив Рет. Він нахилив голову вбік. — Глянь на Селлі.
Скарлет глянула. Селлі Брутон зараз скидалася на мавпу ще більше, ніж будь-коли. Її обличчя скривив гнів, вона трясла кулакам в повітрі. Рет по-доброму засміявся.
— На місці жокея, я б перескочив паркан і біг, куди очі дивляться, — сказав він. — Селлі здере з нього шкуру і зробить із неї килимок у вітальню.
— Я її розумію, — заявила Скарлет, — і зовсім не думаю, що це смішно, Рете Батлер.
Він знову розсміявся.