Маніґо повідомить на кухні й усім членам родини, щоб не чекали на Скарлет за вечерею. Сама вона не хотіла ні з ким розмовляти. Повз відчинені двері теплої вітальні Скарлет прокралася нагору до своєї спальні. Вона чула, як Розмарі переказувала думку міс Джулії Ешлі з якогось приводу. Скарлет пришвидшила крок.
Пенсі допомогла їй роздягтись, Скарлет загасила світло і згорнулась клубочком під ковдрою, намагаючись сховатися від власного нещастя. Якби лише вона могла заснути, забути слова Селлі Брутон, забути про все, втекти. Навколо була темрява; темрява насміхалася з її безсонних очей. Скарлет несила була навіть плакати. Усі сльози витекли під час бурі емоцій, що викликала розповідь Селлі Брутон.
Раптом відсунувся засув, і з прочинених дверей до кімнати палилося світло. Скарлет повернула голову, ошелешена появою світла.
З ліхтарем у руках на порозі стояв Рет. Від ліхтаря на стіни падали грубі тіні його обвітреного обличчя і жорсткого від морської води чорного волосся. На ньому досі був одяг, у якому він виходив у море. Вологе вбрання прилипло до його сильних грудей і міцних рук та ніг. Він був сердитим і ледве стримував емоції. Зараз Рет виглядав великим та небезпечним.
Серце Скарлет гупало в грудях від тваринного страху, хвилювання змусило дихати швидше. Саме про це мріяла Скарлет — Рет вривається до її кімнати, й емоції переважують його холодне самовладання.
Швидкими кроками Рет наблизився до ліжка, закривши двері ногою.
— Ти від мене не сховаєшся, Скарлет. Вставай. — Єдиним порухом руки з гучним ляскотом він змів зі столика на підлогу світильник і поставив засвічений ліхтар з такою силою, що той ще довго хитався. Рет стягнув покривала й ковдри, схопив Скарлет за руки й виволік із ліжка.
Її темне волосся впало на плечі й шию, на Ретові руки. Гупало серце, здіймалося тонке мереживо на горловині нічної сорочки. Розбурхана кров прилила до щік, потемніли зелені очі. Рет боляче притис її до масивного різьбленого стовпчика ліжка.
— Ах ти ж набридлива дурепа! — проревів він. — Треба було тебе вбити, щойно ти з'явилася у Чарлстоні.
Скарлет трималася за стовпчик ліжка, щоб не впасти. Відчуття небезпеки пульсувало в жилах. Що могло спричинити такий гнів?
— Не розігруй переляк, Скарлет. Я ж тебе знаю як облуплену. Не вб'ю, не бійся, навіть бити не стану, хоч бачить Бог — ти на це заслуговуєш. Яка ж ти чарівна, моя люба. Здіймаєш груди, зводиш очі, повні невинності. Найжахливіше те, що ти себе такою і вважаєш. Не зважаючи на біль, якого ти завдала ні в чому не винній жінці, розставивши свої тенета на її чоловіка.
На вустах Скарлет з'явилася неконтрольована переможна усмішка. Він був лютий через її завоювання Міддлтона! Вона змусила його визнати, що він ревнує, змусила! А тепер він змушений буде сказати, що кохає її. Вона змусить його це сказати.
— Мені начхати, що ти виставила себе посміховиськом, — сказав натомість Рет. — Відверто кажучи, навіть розважався, спостерігаючи, як жінка середнього віку намагається переконати саму себе, що вона — незрівнянна молодичка. Ніяк не виростеш із шістнадцяти, Скарлет? І найбільша твоя амбіція — навічно залишитись красунею округу Клейтон.
— Однак те, що сталося сьогодні, вже геть не смішно! — вигукнув він так, що Скарлет здригнулася. Рет стис кулаки, опановуючи лють. — Коли я сьогодні вийшов з церкви, — продовжив він тихіше, — старий друг, до того ж мій двоюрідний брат, підійшов до мене і зголосився бути моїм секундантом на дуелі з Міддлтоном Кортні. Він ані секунди не сумнівався, що саме так я повинен вчинити. Байдуже, де правда, твоє добре ім'я потрібно захистити. Заради родини.
Скарлет прикусила нижню губу своїми маленькими зубками.
— Що ти йому сказав?
— Те саме, що скажу тобі: дуель не знадобиться. Моя дружина не звикла до наших звичаїв, і її дії зрозуміли геть хибно. Я сам поясню, чого від неї очікують.
Його руки рухались швидко, паче змії, готові до нападу, і Рет боляче схопив її за зап'ястя.
— Урок перший. — сказав Рет, несподівано притиснувши Скарлет до себе і заламавши руку їй за спиною. Рет дивився їй просто у вічі згори вниз. — Мені байдуже, моя люба віддана дружинонько, якщо весь світ вважатиме мене рогоносцем. Я однаково не битимусь із Міддлтоном Кортні. — Скарлет відчувала смак і запах солоного Ретового подиху.
— Урок другий, — продовжував Рет. — Якщо я вб'ю того телепня, мені доведеться залишити місто, інакше мене повісять військові, а це вже незручно для мене. До слова, я не хочу стати легкою мішенню для нього. Кортні може випадково влучити й поранити мене, а це знову цілковита незручність.