Скарлет вдарила його вільною рукою, проте Рет легко схопив її зап'ястя і також завів за спину. Тепер вона була наче у пастці. Нічна сорочка натягнула волога від Ретового мокрого одягу.
— Урок третій, — сказав Рет. — Іронія століття: щоби я — чи навіть такий довбень як Кортні — ризикував життям, захищаючи честь твоєї нечестивої душі. Відтак, урок четвертий: ти виконуватимеш мої вказівки стосовно того, як поводитися на всіх без винятку публічних заходах аж до завершення сезону. В жодному разі не виказуй розчарування й суму, позаяк це лише піділлє олії у вогонь і розбурхає плітки. Ти триматимеш свою завиту голову прямо і продовжиш невпинні пошуки втраченої юності. Однак ти рівномірніше розподілятимеш свою увагу між чоловіками. Я тобі пораджу, кому слід надати перевагу. Я навіть наполягатиму, щоби ти дослухалася моїх порад. — Він відпустив її руки, натомість узяв за плечі і струсонув.
— Урок п'ятий: ти робитимеш те, що я накажу.
Тепер, коли Скарлет не відчувала тепла Ретового тіла, її мокра сорочка здавалася крижаною на грудях і животі. Вона схрестила перед собою руки, проте дарма... Її розум був холодним, як і тіло, й вона чітко розуміла слова Рета. Йому було байдуже... Він насміхався з неї... переймався, аби йому було «зручно».
Як він сміє? Як сміє насміхатися з неї на людях, принижувати і жбурляти нею по її власній кімнаті, наче мішком із борошном? «Чарлстонський джентльмен» така ж нагла брехня, як і «чарлстонська леді». Двоєдушні, брехливі, лицемірні...
Скарлет здійняла руки, щоб його вдарити, однак він досі тримав її за плечі, тож руки безпомічно впали на його груди.
Вона викрутилася і звільнилася з його міцних обіймів. Рет підняв долоні, зі сміхом обороняючись від її ударів.
Скарлет прибрала з обличчя скуйовджене волосся.
— Залиш свої поради собі, Рете Батлер. Мені вони не потрібні, я їх не слухатиму. Ненавиджу твій любий Чарлстон, зневажаю вас усіх, а надто тебе. І знаєш що? Я завтра поїду геть. — Скарлет дивилася йому просто у вічі, випроставшись, тримаючи руки на стегнах, із високо піднятим підборіддям.
Під шовковою нічною сорочкою Скарлет тремтіла від холоду.
Рет відвернув голову.
— Ні, Скарлет, — мовив він. Голос звучав твердо, паче свинець. — Нікуди ти не поїдеш. Втеча лише підтвердить твою вину, й мені доведеться-таки вбити Кортні. Ти шантажувала мене, щоб залишишся на сезон, і та таки будеш тут, Скарлет. Ще й робитимеш те, що я тобі скажу, робитимеш залюбки. Інакше, присягаюся Господом Богом, я переламаю кожну кістку у твоєму тілі одна за одною.
Рет підійшов до дверей. Тримаючи руку на засуві, він розвернувся до неї і засміявся глузливо.
— Навіть не намагайся щось утнути, люба моя. Слідкуватиму за кожним твоїм кроком.
— Ненавиджу тебе! — закричала Скарлет йому вслід. Ключ повернувся, замикаючи кімнату, і вона жбурнула в двері годинник із каміна та коцюбу.
Скарлет надто пізно згадала про балкон та інші кімнати. Коли вона побігла до дверей, вони всі виявилися зачиненими ззовні. Скарлет повернулася до своєї кімнати й міряла її кроками від краю до краю, аж доки не втомилася.
Зрештою вона впала у крісло й гупала по підлокітниках, доки їй не заболіли долоні.
— Я поїду геть, — мовила Скарлет уголос, — і він мене не зупинить. — Високі грубі зачинені двері були мовчазним доказом протилежного.
Боротися з Ретом не мало сенсу, його можна було лише перехитрити. Мусив бути якийсь спосіб, і вона його неодмінно знайде. Немає потреби обтяжувати себе валізами, візьме лише одяг. Ось що вона зробить. Піде на вечірку чи прийом, і просто посеред балу покине всіх, сяде в карету й вирушить на станцію. Грошей вона має достатньо, щоб купити квиток. Але квиток куди?
Завжди, коли Скарлет було важко на серці, вона думала про Тару. Там вона знайде спокій, там відновить сили...
...А Сьюлін? Якби Тара належала їй, лише їй. Вона знову пригадала, як відвідувала Джулію Ешлі. Як могла Керрін викинути отак її частину?
Скарлет здійняла голову, наче дика тварина, що почула воду. Чим кращою була частка Тари за монастир у Чарлстоні? Навіть якщо знайдеться покупець, продати все одно не зможуть, бо Вілл не погодиться, та й вона теж. Можливо, вони отримають третину прибутку від бавовни. Але скільки? У кращому разі тридцять чи сорок доларів на рік. Що ж, вони вхопляться за шанс продати їй.
Рет хотів, щоб вона залишилася. Чудово! Вона залишиться, але за умови, що він допоможе викупити третину Тари, що належала Керрін. І тоді, маючи дві третини, вона запропонує Віллу та Сьюлін викупити їхню частку. Якщо Вілл відмовиться, вона вижене їх геть.