«...якби я говорив мовами людськими й ангельськими ...» — задоволено пробурмотів Рет.
— Про що ти?
— Ні про що, просто цитую.
Рет намагався виглядати серйозним, проте в очах світився веселий вогник.
— Скарлет, я бажаю тобі лише найкращого, — мовив він. — Вважай це моїм благословенням. — Рет вийшов з кімнати з видимим спокоєм, однак потому щиро сміявся. Скарлет неодмінно дотримає слова, як і завжди. З її допомогою він залагодить скандал. Сезон завершиться усього за два тижні, й вона поїде геть. Нарешті він звільниться від гніту, що вона принесла в життя, яке він намагався збудувати в Чарлстоні. Нарешті він повернеться до маєтку. Він так багато планував зробити на плантації. Допоки життя не увійде в звичне русло й належатиме лише йому, він чудово розважиться, споглядаючи, як Скарлет бере наступом матінку-настоятельку.
«Ставлю на католицьку церкву», — сказав собі Рет. Церква має цілу вічність. Але багато ставити все ж не варто: коли Скарлет щось задумає, з нею складно змагатися. Рет ще довго сміявся.
Як він і очікував, стосунки Скарлет з матінкою-настоятелькою були далекими від простих.
— Вона не каже «так», і не каже «ні», вона навіть не слухає, коли я намагаюся пояснити їй усі вигоди від продажу! — скаржилася Скарлет після першого візиту до монастиря. Те ж саме було і в другий, третій, навіть п'ятий раз. Скарлет була засмучена й розчарована. Рет же слухав уважно й терпляче розлючені розповіді Скарлет, проте сміявся в душі. Він-бо знав, що більше їй немає з ким поділитися своїми проблемами.
То більше, що намагання Скарлет переконати настоятельку щодня звеселяли Рета. Вона ходила на ранкову месу, сподіваючись, що звістка про її доброчесність долетить до монастиря. Згодом Скарлет почала настільки часто навідувати Керрін, що знала імена майже всіх черниць і половини учнів. Після тижня ввічливих і непевних відповідей від матінки-настоятельки Скарлет була в розпачі, відтак почала відвідувати разом з тітками подруг, які також перебували в скрутному становищі.
— Я стільки перебираю чотками, що вони скоро зітруться наполовину, — розлючено розповідала Скарлет. — Невже та стара жінка й справді така прикра?
— Може, вона хоче врятувати твою душу, — казав Рет.
— Дідька лисого! З моєю душею все гаразд. Мене вже нудить від запаху ладану, ось тобі результат усіх цих церковних справ. Через постійний брак сну я виглядаю наче карга. Ще й ці прийоми щовечора!
— Дурниці! Темні кола під очима одухотворяють тебе. Певен, вони дуже вражають матінку-настоятельку.
— Що ти таке жахливе кажеш, Рете! Мені потрібно припудрити личко.
І справді, брак сну дався взнаки на обличчі Скарлет. Розчарування проклало невеликі вертикальні зморшки між її брів. Усі в старому Чарлстоні говорили про її релігійне завзяття. Скарлет стала іншою людиною. На балах вона поводилася ввічливо, проте відсторонено. Красуня-Спокусниця зникла. Скарлет більше не приймала запрошень грати у віст, не запрошувала леді, на чиїх вечірках завжди була неодмінною гостею.
— Я й сама славлю Господа нашого, — якось сказала Селлі Брутон. — Під час посту відмовляюся від чогось, що дуже люблю. Проте Скарлет зайшла надто далеко. Це недоладно.
Емма Енсон була іншої думки.
— Тепер моє враження про неї змінилося. Ти ж знаєш, я вважала твою допомогу їй справжньою дурістю. Вона ж бо неосвічена вискочка. Але тепер я готова забрати свої слова назад. Безперечно, людина з такими палкими релігійними переконаннями заслуговує на повагу. Навіть якщо вони папістські.
Ранок середи другого тижня облоги Скарлет був похмурим, холодним і дощовим.
— Ну як мені йти до монастиря в таку зливу, — стогнала вона. — Я ж зіпсую свою єдину пару черевиків. — Скарлет з ностальгією згадала про колишнього візника Батлерів — Єзекіїля. Він з'являвся, ніби чарівний джин із пляшки, два дощових вечори підряд, коли вони виїздили на якісь заходи. Вся ця претензійність, притаманна чарлстонцям, видавалася їй кумедною та огидною, проте сьогодні вона готова була змиритися з цим, якби лише можна було проїхатись у сухому теплому екіпажі. — Але я не можу. Мушу йти, а отже, піду.
— Настоятелька з самого ранку відбула до Джорджії на збори школи Ордену, — повідомила черниця, яка відчинила двері. — Ніхто не знає, скільки можуть тривати збори: день, два, тиждень або й більше.
«У мене немає тижня або й більше, — волала Скарлет подумки, — навіть дня не можна змарнувати».
З важким серцем Скарлет пішла додому крізь дощ.
— Забери ці дурні черевики, — наказала вона Пенсі. — І принеси мені сухий одяг.