— Кузен Таунсенд — та невже? — весело сказала Скарлет. — Ще й за генерала Лі. Він справді такий привабливий, як про нього кажуть?
Єзекіїль відполірував карету і вичесав коней так, наче збирався везти королівську родину. Він стояв біля екіпажу, притримуючи дверцята, готовий підсобити в разі необхідності, поки Рет допомагав своїм леді сісти в карету.
— Я все ще вважаю, що Еллінтонам краще їхати з нами в кареті, — наполягала Еленор.
— Нас усіх розплющить, — бурчала Розмарі. Рет сказав їй помовчати.
— Немає чого хвилюватися, мамо, — мовив він. — Вони поїдуть прямо перед нами в найкращому екіпажі, який тільки можна винайняти за гроші Генни. Коли ми доберемося до Мітинґ-стрит, обженемо їх і приїдемо туди першими, щоб їх зустріти. Так що взагалі немає про що турбуватись.
— Є, і багато про що, Рете, ти сам добре знаєш. Так, вони приємні люди і родичі Таунсенда, але це не нівелює тієї обставини, що Генна — переконана янкі. Боюсь, чарлстонська ввічливість доведе її до смерті.
— Як це? — перепитала Скарлет.
Рет пояснив. Після війни у мешканців Чарлстона набула популярності неймовірно жорстока і підступна гра. Вони ставилися до чужинців з такою люб'язністю і привітністю, що їхня ввічливість перетворювалась на зброю.
— Приїжджі почуваються, ніби вперше в житті взули черевики. Кажуть, тільки найсильніші оклигують після такого досвіду. Сподіваюсь, сьогодні ввечері ця участь нас омине. Тортури китайців — ніщо порівняно з цим, хоча й вони надзвичайно люб'язні люди.
— Рете! Припини, будь ласка, — благала його матір.
Скарлет мовчала. «То он як вони чинили зі мною, — похмуро думала вона. — Ну і нехай. Мені недовго залишилося терпіти Чарлстон».
Після повороту на Мітинґ-стрит карета поїхала в кінець довгої лінії екіпажів. Один за одним вони зупинялися і випускали пасажирів, потім повільно від'їжджали. «Такими темпами, поки ми доберемося, там уже все закінчиться». — подумала Скарлет. Вона подивилася з вікна на пішоходів, леді у супроводі своїх служниць, що носили за ними їхні сумочки. Краще б вони також пройшлися пішки. Було би чудово прогулятись на теплому повітрі замість того, щоб сидіти в цій маленькій задушливій карсті. Різкий гудок трамвая, що проїжджав зліва від них, здивував її.
«Чому ще досі ходять трамваї? — дивувалась вона. — Завжди перестають ходити о дев'ятій годині. Чула, як на дзвіниці собору Святого Михайла пробило двічі. Зараз уже пів на десяту».
— Хіба не чудово бачити трамвай, де немає нікого, окрім вбраних на бал людей? — сказала Еленор Батлер. — А ти знала, Скарлет, що вони завжди раніше зупиняються в ніч святої Цецилії і висаджують пасажирів, перш ніж вирушити у спеціальні рейси, щоб забрати людей на бал?
— Не знала, міс Еленор. Як люди добираються додому?
— О, вони запускають іще один рейс о другій ночі після закінчення балу.
— А якщо комусь, хто не йде на бал, потрібно їхати?
— Їм не можна, звісно. Ніхто навіть про таке не думає. Всі знають, що транспорт не їздить після дев'ятої години.
Рет засміявся.
— Мамо, ти говориш, наче герцогиня з «Аліси в Дивокраї».
Еленор Батлер також почала сміятися.
— Мабуть, що так, — весело прожебоніла вона і розсміялася ще голосніше.
Вона все ще сміялася, коли карета під'їхала вперед, зупинилася, і відчинилися дверцята. Перед очима Скарлет постала картина, від якої у неї перехопило подих. Ось яким повинен бути бал! На високих чорних залізних стовпах висіло по парі величезних ліхтарів, кожен яскраво світив півдесятком газових ламп. Вони освітлювали велику криту галерею і високі білі колони будівлі, більше схожої на храм, відділеної з боку вулиці високою залізною огорожею. Сліпучо-біла полотняна доріжка вела від начищеного майданчика для карет з білого мармуру до сходинок галереї. Над майданчиком і доріжкою напнули тент із білого полотна.
— Подумати лишень, — у захопленні сказала вона, — можна пройти від своєї карети на бал під зливою, і жодна крапля не впаде тобі на сукню.
— Прекрасна ідея, — погодився Рет, — щоправда, вона так ніколи й не проходила перевірку. В ніч святої Цецилії ніколи не падав дощ. Бог би не посмів.
— Рете! — Еленор Батлер була просто шокована. Скарлет усміхнулася Рету, їй подобалось, що він міг жартувати над речами, які сприймав не серйозніше, ніж цей бал. Він їй розповів, як тут усе відбувається впродовж багатьох років — у Чарлстоні нічого не міняється щонайменше вже років сто — всім керують чоловіки. Лише чоловіки могли бути повноправними членами суспільства.