Музичне виконання композиції залишало бажати кращого, але ніхто на це не звертав уваги. Скарлет з Ретом співали не менш голосно за інших. Коли вони вийшли з трамвая, вона продовжувала підспівувати кожного разу, коли повторювався приспів: «Візьми квиток на станції в дорогу на Рок-Айленд». Рет і ще троє добровольців допомогли водію розпрягти коней, завести їх у другий кінець трамвая і прив'язати там для зворотної поїздки вулицями Брод-стрит і Мітинґ-стрит до терміналу. Вони махали і вигукували «добраніч» від'їжджаючим пасажирам.
— Як думаєш, вони знають інші пісні? — спитала Скарлет.
Рет засміявся.
— Вони і цієї не знають, і чесно кажучи, я теж. Не думаю, що це когось хвилювало.
Скарлет пирснула. Тоді прикрила рукою рота. Її сміх пролунав дуже голосно на тлі затихаючої вдалині «Дороги на Рок-Айленд». Вона дивилася, як вогники трамвая стали меншими, потім зупинилися, тоді знову рушили і зникли за поворотом. За межами освітленої ліхтарями ділянки перед поштовим відділенням було дуже тихо і темно. Вітер легенько розвівав бахрому її шалі. На вулиці було свіже і м'яке повітря.
— Справді, тепло, — прошепотіла вона Рету.
Він пробурмотів щось на знак згоди, вийняв з кишені годинника і підставив під світло ліхтаря.
— Слухай, — тихо сказав він.
Скарлет прислухалася. Всюди було тихо. Вона затримала подих і вслухалася уважніше.
— Ось! — сказав Рет. Дзвони Святого Михайла пробили раз, другий. Відлуння дзвону ще довго стояло в теплій ночі. — Пів на третю, — схвально сказав Рет і сховав годинника назад у кишеню.
Вони обоє добряче хильнули пуншу і зараз перебували в піднесеному настрої, коли все здавалося якимось магічним. Ніч — темнішою, повітря — теплішим, тиша — глибшою, а спогади про прекрасний вечір — ще приємнішими за сам бал. Кожен відчував, як всередині них наростало відчуття блаженства. Скарлет радісно позіхнула і взяла Рета під руку. У цілковитому мовчанні вони неспішно пішли крізь темряву додому. Їхні кроки голосно відлунювали на мощеній доріжці, відбиваючись від стін будівель. Скарлет тривожно озиралася по боках і заглядала через плече на невиразні обриси поштового відділення. Вона нічого не впізнавала. «Так тихо, — подумала вона, — наче ми останні люди на землі».
Висока постать Рета зливалася з темрявою, чорний вечірній плащ закривав його білу сорочку. Скарлет міцніше вчепилася йому за руку, над згином ліктя. Вона була твердою і сильною, могутня рука могутнього чоловіка. Скарлет притулилась до нього ще ближче. Вона відчувала тепло його тіла, відчувала його силу і велич.
— Хіба це була не чудова вечірка? — сказала вона надто голосно. Її голос рознісся відлунням і прозвучав якось незвично для неї. — Я думала не втримаюсь і розсміюсь над старою Дивись-собі-під-ніс Генною. Моя бідолашка, коли вона на собі відчула, як на Півдні ставляться до гостей, то так задерла носа, що я боялась, аби вона не зачепила люстру.
Рет пирснув.
— Бідна Генна, — сказав він, — більше ніколи в житті не доведеться їй почуватися настільки привабливою і дотепною. Таунсенд не дурень. Він сказав мені, що хоче повернутися на Південь. Цей візит, можливо, змусить Генну погодитись. Зараз у Філадельфії снігу по коліна.
Скарлет тихо розсміялася в п'янкій темряві, потім усміхнулася від приємного задоволення. Коли вони з Ретом проходили під черговим ліхтарем, вона побачила, що він також усміхається. Далі всі слова були зайві. Достатньо того, що їм обом було добре, обоє усміхалися, гуляли разом, нікуди не поспішаючи.
Їхній маршрут пролягав через доки. До дороги прилягав довгий ряд компаній-постачальників товарів на судна, вузькі будинки зі щільно зачиненими віконницями на першому поверсі і темними вікнами житлових кімнат нагорі. Багато вікон були навстіж відкриті цієї майже по-літньому теплої ночі. На звук їхніх кроків десь ліниво загавкав собака. Рет приглушеним голосом скомандував йому сидіти тихо. Собака ще поскавучав і затих.
Вони йшли вперед, де-не-де світили ліхтарі. Рет автоматично підлаштував свою широку ходу під маленькі кроки Скарлет, і стукіт каблуків по бруківці став єдиним — цок-цок-цок-цок — свідченням гармонійної цілісності цього моменту.
Один з ліхтарів поламався. У суцільній темряві Скарлет вперше помітила, що небо зовсім близько, а зірки блищать яскравіше, ніж будь-коли. Одна з зірок була так близько, що, здавалося, можна доторкнутися.
— Рете, поглянь на небо, — тихо сказала вона. — Зірки здаються такими близькими.
Він зупинився і взяв її за руку, щоб вона теж зупинилась.