— Це через море, — пояснив він неголосно й тепло. — Ми пройшли склади, навкруги лише вода. Прислухайся, і ти відчуєш її подих.
Вони стояли дуже тихо.
Скарлет напружила слух. Було чутно ритмічний плескіт хвиль по дамбі. Згодом він став голоснішим, і вона здивувалася, як могла не чути його весь час. Згодом інший звук долучився до ритмічного коливання річки. Це була музика, тонка, висока, повільна послідовність нот. Її чистота несподівано викликала сльози у Скарлет на очах.
— Ти чуєш? — спитала вона боязко. Можливо, їй це здалося.
— Так. Це моряк на кораблі, що стоїть тут на якорі, сумує за батьківщиною. Мелодія з пісні «Через широку Міссурі». Вони власноруч роблять ці дудки, схожі на флейту. У декого справжній талант. Він, очевидно, зараз на вахті. Поглянь, там ліхтар, ось де стоїть корабель. Ліхтар має попереджати будь-яке судно, що тут уже кинув якір інший корабель, але завжди виставляють ще вахтового, щоб пильнував, аби нічого не наближалося. Іноді й двох на таких завантажених морських шляхах, як ця річка. Завжди знаходяться люди, які добре знають річку і плавають у маленьких човнах уночі, поки ніхто не бачить.
— Чому вони так роблять?
— З багатьох причин, підлих чи благородних, залежно хто розповідає. — Здавалося, Рет говорить більше з собою, ніж зі Скарлет.
Вона глянула на нього, але було надто темно, щоб роздивитися його обличчя. Вона озирнулась на корабельний ліхтар, який помилково прийняла за зірку, і прислухалась до звуків хвиль і мелодії сумного невідомого моряка. Дзвони Святого Михайла пробили за чверть третю.
Скарлет відчула сіль на своїх губах.
— Ти сумуєш за проривами блокади, Рете?
Він усміхнувся.
— Скажімо так, я б хотів були на десять років молодшим. — Він знову засміявся, трохи глузливо, сам із себе дивуючись. — Я часом плаваю на вітрильниках, прикриваючись хорошим ставленням до збентежених юнаків. Мені приносить радість плавати на воді і відчувати подих вільного вітру. Лише там чоловік може відчути себе богом.
Він пішов уперед, потягнувши Скарлет за собою. Вони йшли швидше, але все одно в ногу.
Скарлет відчувала морське повітря і думала про маленькі човни, які розтинають хвилі, наче птахи крильми.
— Я теж хочу, Рете, — сказала вона, — більше всього на світі я хочу піти в плавання. О Рете, ти візьмеш мене з собою? Зараз тепло, наче влітку, тобі зовсім немає потреби повертатися завтра назад у Лендінґ. Скажи так, будь ласка, Рете!
На мить він задумався. Дуже скоро вона назавжди зникне з його життя.
— Чому б ні? Шкода марнувати таку погоду, — сказав він.
Скарлет потягнула його за руку.
— Ходімо, треба поспішити. Вже пізно, а я завтра хочу рано встати.
Рет притримав її.
— Я не зможу тебе взяти в плавання, Скарлет, якщо ти скрутиш собі шию. Дивись під ноги. Нам лишилось пройти всього кілька кварталів.
Вона знову пішла з ним у ногу, усміхаючись про себе. Це прекрасне відчуття, коли ти з нетерпінням чекаєш на щось.
Перед самим будинком Рет зупинився.
— Зачекай хвильку. — Він підняв голову, вслухаючись.
Скарлет було цікаво, що він слухав. О, заради всіх святих, всього лиш знову годинник Святого Михайла. Бій годинника закінчився, а лункий одиночний дзвін вдарив тричі. Віддалений, але чутний у теплій ночі голос вахтового на дзвіниці рознісся сплячим містом.
— Третя...година... і життя прекрасне!
31
Рет глянув на вбрання, яке Скарлет так старанно готувала, і звів одну брову. Кутик його рота опустився в іронічній насмішці.
— Ну, я не хотіла знову обгоріти, — спробувала виправдатися вона.
На голові у неї був ширококрисий солом'яний капелюх, який місіс Батлер тримала біля дверей у сад — вона закривала ним обличчя від сонця, коли підрізала квіти надворі. Скарлет намотала на вершечок яскраво-блакитний тюль, а кінці зав'язала у бант під підборіддям — як їй здавалося, вийшло дуже гарно. З собою вона також мала улюблену парасольку — стильну, шовкову, голубу з візерунками в квіти і темно-синіми китичками по краю. На її думку, так її строге, тьмяно-брунатне саржеве вбрання виглядало хоч трохи веселіше.
Чого Рет узагалі вирішив, ніби може когось критикувати? Сам він скидався на простого робітника, у потріпаних старих штанях і простій сорочці навіть без комірця, не кажучи вже про нормальну краватку чи верхній одяг. Скарлет стиснула зуби.
— Ти сказав, на дев'яту ранку, Рете. Вже дев'ята. Ходімо?
Рет низько і награно їй вклонився, тоді підняв затертий мішок з парусини і перекинув через плече.