— Нахились, — знову скомандував він і поклав малий вітрильник на довгий курс.
Човник раптом пришвидшився, і спінена вода ринула на глибоко занурений корпус. Скарлет захоплено скрикнула. Її крик підхопила чайка, сліпучо-біла проти безкрайнього і безхмарного блакитного неба. Рет закинув голову догори і всміхнувся. Сонце пригрівало спину, солоний вітер обдував обличчя. Це був хороший день, і він відчував себе живим, як ніколи. Він закріпив стерно і перейшов на ніс шлюпу по мішок із речами. Там у нього були грубі плетені светри, темно-сині майже до чорноти та розтягнені і безформні від віку, дубові від висохлої солоної води. Ступаючи боком, Рет перебрався назад до корми і присів на похилий дашок рубки. Стрімкий човник злегка просів під його вагою і припустився водою мало не на рівному кілі.
— Вдягни, Скарлет. — Він простягнув їй один зі светрів.
— Мені не треба. Сьогодні тепло, як влітку.
— Повітря тепле. але не вода. На дворі лютий, хоч би як тепло тобі зараз було. Сама не відчуєш, як перемерзнеш під постійними бризками. Вдягни светр.
Скарлет скривилася, але взяла светр.
— Потримай мій капелюшок.
— Зараз потримаю. — Другий, брудніший светр Рет натягнув на себе, тоді допоміг Скарлет.
Її голова висунулася з горловини і вітер кинувся на її розтріпане волосся, висмикнув довгі пасма із нетуго заколотих гребенів і шпильок. Скарлет зойкнула і в паніці почала ловити розтріпані пасма руками.
— Ну глянь, що ти наробив! — закричала вона.
Одне густе пасмо залетіло їй просто у роззявлений рот, і вона почала відпльовуватися, коли ж нарешті витягнула волосся з рота, вітер знову висмикнув його з її рук і підкинув нагору, переплутуючи з рештою настовбурчених темних пасом.
— Віддавай капелюшок швидко, поки мені все волосся не повисмикувало, — сказала вона. — Боже, на що я тільки подібна!
Ніколи в житті вона ще не була такою прекрасною. Її рум'яне од вітру обличчя сяяло радістю, обрамлене темною хмарою невпокореного волосся. Вона начепила дурнуватого капелюшка і тісно зав'язала на підборідді, сховала приборкані заплутані пасма під светр.
— У тебе в тому мішку не знайдеться чим перекусити? — спитала вона з надією.
— Хіба моряцький харч, — сказав Рет. — Галети і ром.
— Як смачно звучить. Я ще такого не куштувала.
— Заледве одинадцята, Скарлет. До обіду ми вже будемо вдома. Потерпи.
— А не можна плавати цілий день? Мені тут так подобається.
— Ще годинку, по обіді я зустрічаюся з адвокатами.
— К бісу твоїх адвокатів! — буркнула Скарлет собі під ніс.
Вона не стане сердитися і псувати собі настрій. Вода іскрилася на сонці, з обох боків вітрильника кучерявилася біла піна. Скарлет дивилася на цю розкіш, тоді розкинула руки і вигнула спину, розкошуючи і потягуючись по-котячому. Довгі рукави її светра повністю вкривали її пальці і ще й звисали донизу, теліпаючись на вітрі.
— Обережно, кицюню, — розсміявся Рет. — Тебе знесе вітром.
Він відкріпив стерно, готуючись змінити курс і автоматично позираючи в різні боки — на випадок, якщо десь поблизу знайдуться інші судна на тому ж курсі.
— Глянь, Скарлет! — раптом покликав, — швидко! Ось там — по твою праву руку. Б'юся об заклад, ти їх ще ніколи не бачила.
Скарлет обвела поглядом найближчий заболочений берег. Ураз десь поміж човном і берегом на мить над водою зблиснула сіра спина, а тоді знову зникла у хвилях.
— Акула! — закричала вона. — Ні, дві... три акули. Вони пливуть просто на нас, Рете. Вони хочуть нас з'їсти?
— Люба моя, яка ж ти ще дурненька дитина. Це не акули, а дельфіни. Мабуть, пливуть в океан. Тримайся міцно і пригнися, я розверну шлюп. Спробуємо підійти ближче. Немає нічого чудеснішого, ніж плавати поміж косяком дельфінів. Вони люблять гратися.
— Гратися? Риби? Так я тобі і повірила, Рете, — вона пригнулася, щоб не отримати реєю по голові.
— Це не риби. Просто дивися. Зараз побачиш.
Дельфінів було сім. Поки Рет поклав шлюп на курс, яким пливли зграбні ссавці, дельфіни вже були далеко попереду. Він став і прикрив очі долонею від сонця.
— Чорт! — вилаявся він. І тут же один дельфін вискочив із води просто перед шлюпом, вигнув спину і з дзвінким сплеском знову пірнув у ХВИЛІ.
Скарлет гамселила Ретову ногу кулачком, обгорнутим светром:
— Ти бачив? Бачив?
Рет опустився на лавку.
— Бачив. Він кличе нас уперед. Інші вже, мабуть, чекають. Глянь!
Далі попереду з води вирвалися вже два дельфіни. Скарлет аж заплескала в долоні, так вони зграбно стрибали. Вона задерла рукави светра і ще раз зааплодувала, цього разу успішно. З правого боку від них, десь за два ярди, знову з'явився перший дельфін, випустив воду з бризками піни крізь дихало, а тоді повільно, ліниво занурився вглиб, гойдаючись на хвилях.