— О Рете, я ніколи не бачила нічого милішого. Він нам усміхнувся!
Рет також усміхався.
— Мені також завжди здається, що вони усміхаються, і я усміхаюся їм у відповідь. Люблю дельфінів з самого малечку.
Дельфіни влаштували для Рета зі Скарлет справжню виставу. Вони пливли поруч, пропливали під вітрильником то по одному, а то по двоє чи троє. Пірнали та виринали, видували воду крізь дихало, вертілися на хвилях, вистрибували і дивилися по-людськи розумними очима. Роти у них були дуже схожі на усмішку, і здавалося, це вони так підсміюються з неповоротких, прив'язаних до човна чоловіка та жінки.
— Глянь! — Рет показав пальцем на дельфіна, що вистрибнув із води.
— Глянь! — закричала Скарлет, коли ще один вистрибнув у протилежному напрямку.
«Глянь!» і «Віянь!» і «Віянь!» звучало щоразу, коли дельфіни з'являлися над водою. І кожного разу це було сюрпризом, весь час у новому місці, не там, де їх чекали Скарлет із Ретом.
— Вони танцюють, — наполягала Скарлет.
— Пустують, — вважав Рет.
«Вихваляються» — нарешті зійшлися вони на думці. Видовище було захопливе.
Тому Рет забув про обережність і не помітив темні хмари на горизонті, а зауважив щось недобре, лише коли вітрила опали без вітру. Повітря раптом стало без руху, дельфіни пірнули глибоко у воду і зникли. Тоді Рет озирнувся — занадто пізно — через плече і побачив, як водою і небом просто на їхній вітрильник несеться шторм.
— Лягай на дно човна, Скарлет, — сказав він тихо, — і міцно тримайся. Наступає шторм. Не бійся, мені доводилося вести корабель і через гірше.
Вона озирнулася, і очі її здивовано розширилися. Хіба це можливо: таке сонце і блакить попереду — і така чорна пітьма позаду? Без жодного слова вона опустилася вниз і знайшла, за що триматися під лавкою, де сиділи вони з Ретом.
Рет швидко порався зі снастями.
— Підемо зі штормом наввипередки, — сказав він і усміхнувся. — Ти вимокнеш, але це буде збіса весело.
І саме в цю мить вдарив шторм. Темні хмари заступили небо і накрили їх стіною дощу, день перетворився на сутінки і потоп. Скарлет роззявила рота, хотіла щось крикнути, але відразу наковталася води.
«Господи, я тону», — думала вона, схилившись, відпльовуючись і відкашлюючись, поки з горла не вийшла вся вода. Скарлет хотіла підняти голову, глянути, що відбувається, спитати у Рета, що це за жахливий шум, але її капелюшок розмок і заліпив усе лице, і вона нічого не бачила. Якщо його не здерти, вона задихнеться! Одною рукою Скарлет почала здирати тюлевий бант, зав'язаний під підборіддям, другою відчайдушно вчепилася у металеву ручку під лавкою. Вітрильник жбурляло, занурювало вниз, крутило, все навколо скрипіло, ніби трощилося на шматки. Човен несло-хилило вниз — мабуть, він уже сторчма став на ніс, вони ж підуть у воду, на самісіньке дно. «О Пресвята Мати Божа, я не хочу вмирати!»
Вітрильник здригнувся і завмер. Скарлет стягнула мокрий тюль через голову і звільнилася від задушливої мокрої соломи. Вона могла бачити!
Вона глянула на воду внизу, тоді підняла погляд угору — там також була вода — і вище... вище... вище... Над вітрильником горою здіймалася хвиля, вища за вершечок щогли, от-от готуючись впасти і розтрощити дрібну дерев'яну шкаралупку на шматки. Скарлет хотіла закричати, але її горло стиснуло від страху. Вітрильник задрижав, застогнав і рушив у нудотний підйом уздовж цієї водяної стіни, тоді завис на вершечку, здригаючись, на безкінечну жахливу мить.
Скарлет мружила очі — на голову безперестанно лив дощ, краплі били її по обличчю і стікали вниз. З усіх боків здіймалися люті, пінисті гори хвиль, їхні кучеряві білі маківки випускали бризки піни у скажений вітер і дощ.
— Рете! — крикнула Скарлет.
О Боже, де Рет? Вона крутила головою, намагаючись розгледіти щось крізь дощ. Вітрильник різко пірнув униз, покотився по другому боці хвилі, і тут вона його нарешті побачила.
Прокляття! Він колінкував, випроставши спину і плечі, високо тримав голову, задерши підборіддя, і сміявся, підставляючи лице вітру, дощу та хвилям. Його сильна, жилава ліва рука стискала стерно, на витягнуту праву він намотав шкот, утримуючи дико натягнуте, напнуте вітром ґротове вітрило. Та йому це подобається! Боротьба з вітром, смертельна небезпека. Йому подобається!