«Ненавиджу його!»
Скарлет підняла погляд на навислу загрозою наступну хвилю і якусь страшну розпачливу мить чекала, що її зараз перекине, схопить у пастку, знищить. Вона задерла голову — як Рет — і віддалася дикому азарту небезпеки.
Скарлет не знала про хаотичну природу вітру. Малий вітрильник саме піднімався на бік тридцятифутової хвилі, як тут вітер ущух. Лише на кілька секунд, якийсь дивний фокус у самому серці шторму, але ґротове вітрило опало, і вітрильник поклало на бік, понесло водною течією на карколомний підйом. Скарлет бачила, як Рет швидко змотує з руки провислий шкот, як він щось квапливо робить із стерном, але не здогадувалася про небезпеку, поки гребінь хвилі не опинився майже під кілем, Рет закричав «Фордевінд!» і боляче повалив її на дно човна, накриваючи власним тілом.
Біля її голови щось застукотіло, заскрипіло, загуркотіло повільно, а тоді швидко просвистіло і гримнуло згори. Все сталося дуже швидко, але в очах Скарлет відбувалося жахливо, неприродно повільно, ніби сповільнився цілий світ. Вона нічого не зрозуміла, глянула Ретові в обличчя, а тоді він зник, знову опустився десь там на коліна і робив щось чудернацьке і невідоме, тільки важкі кільця товстого канату падали на неї згори.
Вона не бачила, як бічний вітер стріпнув, а тоді різко натягнув мокру парусину ґротового вітрила і смикнув його в протилежний до руху вітрильника бік так сильно і так потужно, що товста щогла зламалася з лунким тріском, ніби підкошена блискавкою. Силою удару її з вітрилом віднесло кудись у море, вітрильник встав дибки, тоді опустився на один борт і повільно перевернувся під вагою заплутаних снастей, викинувши Рета зі Скарлет у холодне штормове море.
Вона й не знала, що буває так холодно. Холодний дощ барабанив по обличчю, холодна вода була всюди, тягнула донизу. Все тіло умить задубіло. Зуби мимоволі цокотіли, так голосно, що Скарлет не могла думати, не розуміла, що відбуваєтеся, знала тільки, що її паралізувало, бо вона не могла ворухнутися. Але таки рухалася разом із хвилями, то нудотно здіймаючись вгору, то жахливо падаючи вниз-вниз-вниз.
«Я помираю. Господи, не дай мені вмерти! Я хочу жити».
— Скарлет! — нарешті пробилося до неї крізь приголомшливе цокотіння зубів.
— Скарлет! — вона знала цей голос, це голос Рета. А це Ретова рука її обіймає, тримає. Але де він сам? Вона нічого не бачила крізь пелену води, яка била її по обличчю, застилала, колола очі.
Скарлет хотіла відповісти і враз отримала повний рот води. Вона закинула голову так високо, як тільки могла, і виплюнула воду. Якби тільки зуби перестали стукотіти!
— Рете! — покликала вона.
— Дяка Богу, — прозвучало зблизька. З-за спини. Вона почала приходити до тями.
— Рете, — ще раз сказала вона.
— Тепер послухай мене уважно, люба, уважніше, ніж коли-будь в житті. У нас є тільки один шанс, і ми ним скористаємося. Шлюп поруч, я тримаюся за стерно. Ми підпірнемо і сховаємося під корпусом. Це означає, що нам треба піти під воду і винирнути під вітрильником. Ти розумієш?
Все у ній кричало «Ні!». Якщо вона піде під воду, то потоне. Вода вже затягувала її, тягнула вниз. Якщо вона зануриться з головою, то вже ніколи не винирне! Паніка охопила її. Скарлет не могла дихати. Вона хотіла схопитися за Рета і кричати-кричати-кричати...
«Припини! — Прозвучало чітко. Її власним голосом. — Ти мусиш це пережити, але не зможеш, якщо поводитимешся як істерична дурепа».
— Ш-що м-мені р-ро-би-т-т-ти? — прокляте цокотіння.
— Я буду рахувати. На рахунок «три» глибоко вдихни і заплющ очі. Я з тобою. Я витягну нас, куди треба. З тобою все буде добре. Ти готова? — він не чекав на її відповідь, а відразу почав викрикувати: — Один... два...
Скарлет судорожно вдихнула. Тоді її потягнуло вниз, вниз і вода захлеснула їй у ніс, і вуха, і очі, і свідомість. За кілька секунд усе скінчилося. Вона з вдячністю хапала ротом повітря.
— Я тримав тебе за руки, Скарлет, щоб ти не вчепилась у мене і не втопила нас обох.
Рет відпустив її руки і обхопив за талію. Відчуття свободи було чудовим. Якби тільки в руки не було так холодно. Вона почала терти долоні.
— Молодець, — похвалив Рет. — Це покращує кровообіг. Але ще зажди. Тримайся ось тут за корпус, Мушу лишити тебе на кілька хвилин. Не панікуй. Я недовго. Я ще раз пірну і розріжу заплутані снасті, інакше вони зі щоглою потягнуть човен униз. Також розріжу шнурівки на твоїх черевиках, Скарлет. Не смикай ногами, коли відчуєш, як тебе хтось хапає. Це буду я. Твої важенні спідниці також треба зняти, разом із нижніми. Просто тримайся міцно. Я скоро повернуся.