Скарлет неспокійно крутилася уві сні. Кожного разу, коли вона скидала покривала, Ребека знову її закутувала і гладила по голові, поки не розгладжувалося тривожно насуплене чоло. Але Ребека нічого не могла вдіяти зі сновидіннями.
Вони були непов'язані, хаотичні, уривки спогадів Скарлет і страхів. Там був голод, безкінечний розпачливий голод гірших днів Тари. І солдати-янкі все ближче і ближче підходили до Атланти, нависали у тінях веранди за її вікном, хапали її руками і шепотіли, що їй доведеться відтяти ноги, стікали кров'ю в Тарі на підлозі, кров вибризкувала, розтікалася потоком червоного, а тоді здіймалася велетенською хвилею, все вище і вище над малою Скарлет, яка кричала від жаху. Був холод, крига вкривала дерева і коцюрбила квіти, оточувала її панциром, і Скарлет не могла ворухнутися, вона кликала: «Рете... Рете... Рете, вернися», — але жодного звуку не було чути, і замість слів з її вуст падали бурульки. У снах до Скарлет приходила її мати, і Скарлет відчувала запах лимонної вербени, проте Еллен не сказала їй ні слова. Джералд О'Гара стрибав через паркан, а тоді ще через другий і так далі і далі у безкінечність, сидячи задом наперед на лискучому білому огирі, який співав разом із Джералдом людським голосом «Візок дорогою котив», тільки там у візку сиділа Скарлет, не Пеґ. Голоси мінялися то на високі жіночі, то на шепіт. Скарлет не могла розібрати, що вони говорять.
Скарлет облизала пересохлі губи і розплющила очі. Леле, це ж Меллі! О, яка вона схвильована, бідолашка.
— Не бійся, — хрипко сказала Скарлет. — Усе гаразд. Він мертвий. Я його застрелила.
— Їй сняться жахіття, — пояснила Ребека.
— Жахи закінчилися, Скарлет. Лікар сказав, ти зовсім скоро видужаєш. — Темні очі Енн Гемптон сяяли щирою вірою.
Над її плечем з'явилося обличчя Еленор Батлер.
— Ми прийшли забрати тебе додому, люба, — сказала вона.
— Це смішно, — поскаржилася Скарлет. — Я прекрасно можу ходити.
Ребека поклала руку їй на плече і продовжила повільно штовхати візок по дорозі, висипаній битими мушлями.
— Почуваюся дурепою, — пробурмотіла Скарлет, але відкинулася на спинку крісла.
У голові пульсував гострий, як кинджал, біль. Разом зі штормом повернулася лютнева погода. Повітря було хрустке, боляче колов неспинний вітер. «Принаймні міс Еленор принесла мою хутряну накидку, — подумала Скарлет. — Мабуть, я справді мало не вмерла, якщо вже мені дозволили носити хутро, яке вона вважає надто екстравагантним».
— А де Рет? Чому він не забирає мене додому?
— Я не дозволила йому виходити, — твердо відказала місіс Батлер. — Я послала по нашого лікаря і сказала Маніґо вкласти Рета у ліжко. Він аж посинів від холоду.
Енн говорила тихо, схилившись над вухом Скарлет.
— Міс Еленор стривожилася, коли так раптово налетіла буря. Ми поспішили з Дому сиріт до причалу, і коли там сказали, що ваш вітрильник не повертався, вона стала сама не своя. І не присіла за цілий день, усе ходила по веранді і вглядалася у дощ.
«Маючи добрий дах над головою, — подумала Скарлет нетерпляче. — Гарно і мило, що Енн пік хвилюється про міс Еленор, але це не вона мало не замерзла на смерть!»
— Син сказав, що ти чудо сотворила, доглядаючи його дружину, — заговорила міс Еленор до Ребеки. — Навіть не знаю, як ми тобі маємо віддячити.
— Не я, міс'с, це добрий Господь. Я говорила з Йсусом за неї, бідолашка так дрижала. Я сказала, то ж не Лазар, Господи...
Поки Ребека повторювала свою історію місіс Батлер, Скарлет розпитувала Енн про Рета. Він дочекався, поки лікар не оголосив, що небезпека для Скарлет минула, тоді поромом поїхав до Чарлстона, знаючи, що мати хвилюється і треба її заспокоїти.
— Нам мову відібрало, коли у двір зайшов солдат-янкі, — розсміялася Енн. — Виявилося, він позичив у сержанта сухий одяг.
Скарлет відмовлялася сходити з порома у візку. Вона наполягла, що прекрасно може дійти до будинку, і таки дійшла, ступаючи так, ніби нічого не сталося.
Але дорогою додому вона так втомилася, що погодилася на допомогу Енн, щоби піднятися сходами. А після того гарячого бобового супу з кукурудзяними булочками знову провалилась у глибокий сон.
Цього разу їй не снилися жахіття. Вона була у знайомому ліжку, розкошуючи на м'яких лляних простирадлах та пуховому матраці, а Рет був лишень за кілька кроків. Вона проспала чотирнадцять годин поспіль, і сон її був цілющим.
Квіти вона побачила, щойно прокинулася. Оранжерейні троянди у вазі. На вазу був спертий конверт. Скарлет жадібно його схопила.