Його чіткий рубаний почерк виділявся виразними чорними лініями на кремовому папері. Скарлет любовно погладила листа і лиш тоді почала читати.
«Я більше не маю, що сказати про вчорашнє — тільки як мені соромно і як шкода, що я завдав тобі таких страждань і наразив на небезпеку...»
Скарлет засовалася на ліжку від задоволення.
«...Твоя сміливість і мужній дух проявилися справжнім героїзмом, і я завжди тебе поважатиму і тобою захоплюватимуся.
Я гірко шкодую про все, що сталося після нашого порятунку з довгої пастки. Я наговорив тобі такого, що жоден чоловік не мас права казати жінці, а мої вчинки заслуговують хіба осуду.
Однак, усе. що я тобі сказав, — беззаперечна правда. Мені не можна і я не хочу більше ніколи з тобою бачитися.
Як ми і домовлялися, ти можеш лишатися у Чарлстоні в будинку моєї матері до квітня. Але я щиро сподіваюся, що ти так не вчиниш, бо я не приїду ні в міський будинок, ні в маєток Данмор Лендінґ, поки не отримаю звістку про твоє повернення до Атланти. Ти не знайдеш мене, Скарлет. Навіть не намагайся.
Грошова компенсація, яку я тобі обіцяв, негайно надійде на твій рахунок під розпорядження твого дядька Генрі Гамільтона.
Я щиро прошу в тебе вибачення за все, що сталося в нашому спільному житті Нам не судилося. Я бажаю тобі щасливішого майбутнього.
Рет»
Скарлет не відводила погляду від листа, спочатку занадто шокована, щоб засмутитися. Потім занадто сердита.
Нарешті вона схопила його обома руками і повільно розірвала грубий папір на шматочки, знищуючи скупчення чорних слів і примовляючи:
— Ні, тільки не цього разу, Рете Батлер. Ти вже раз утікав від мене, після того, як ми кохалися ще в Атланті. І я тужила, ходила, як у воду опущена, чекала, поки ти повернешся. Ну, тепер я знаю набагато більше, ніж тоді. Я знаю, що ти не можеш забути мене, хоч би як намагався. Ти жити без мене не можеш. Не може чоловік кохатися з жінкою так пристрасно, як ти зі мною, а потім жодного разу з нею не побачитися. Ти повернешся, ж повертався раніше. Але я тебе не чекатиму. Сам будеш мене шукати. Хоч би де я була».
Десь у далині годинник на церкві Святого Михаїла пробив годину... Шість... сім... вісім... дев'ять.... Десять. Кожної другої неділі вона ходила на службу о десятій. Але не сьогодні. В неї були важливіші справи.
Вона вислизнула з ліжка і подзвонила у дзвоник, викликаючи Пенсі. «І хай поспішить. Треба спакувати валізи і встигнути на потяг до Августи. Поїду додому і упевнюся, що дядько Генрі отримав гроші, а тоді відразу візьмуся за Тару.
...Але Тара ще не моя».
— Доброго ранку, міс Скарлет. Добре, що ви вже такі здорові, після того, шо ся стало...
— Не базікай, а витягуй мої валізи, — Скарлет на мить замовкла і подумала. — Я поїду до Саванни. На день народження діда.
Вона зустрінеться з тітоньками на станції. Потяг до Саванни відбуває о дванадцятій десять. А завтра вона знайде настоятельку і переконає її поговорити з єпископом. Немає сенсу вертатися в Атланту без документів на Тару.
— Не хочу цю огидну стару сукню, — сказала вона Пенсі. — Витягни ті, що я привезла сюди з собою. Носитиму, що захочу. Не збираюся більше всім догоджати.
— А я все думала, чого стільки галасу, — сказала Розмарі, з цікавістю розглядаючи одяг Скарлет. — Ти теж кудись виходиш? Мама думала, ти проспиш увесь день.
— А де міс Еленор? Хочу попрощатися.
— Вона вже пішла до церкви. Напиши їй записку. Або я на словах передам.
Скарлет зиркнула на годинник. Лишалося мало часу. Візник уже чекав під будинком. Вона кинулася в бібліотеку і схопила папір та перо. Що ж їй написати?
— Екіпаж чекає, місіс Рет, — нагадав Маніґо.
Скарлет надряпала кілька речень: що їде на день народження дідуся і їй шкода, що вона не встигла побачитися з Еленор до від'їзду. «Рет усе пояснить, — додала вона. — Я вас люблю».
— Міс Скарлет... — схвильовано покликала Пенсі. Скарлет склала записку і запечатала.
— Будь ласка, передай матері, — сказала вона Розмарі. — Мушу поспішати. Прощавай.
— Прощавай, Скарлет, — відізвалася Ретова сестра.
Вона стояла на порозі і спостерігала, як Скарлет від'їжджає з покоївкою і валізами. Рет не встиг так підготуватися до свого від'їзду. Розмарі благала його не їхати, він виглядав таким хворим. Але він поцілував її на прощання і пішки пішов геть, зникнувши у темряві. Не складно було здогадатися — це присутність Скарлет гнала його з дому.