— І сім'ю свою вбезпечу, — з гордістю мовив Порк. — Ділсі більше не доведеться працювати, а Пріссі матиме, що запропонувати будь-якому чоловіку, який захоче з нею одружитися. Пріссі моя не краля, міс Скарлет, має вже майже двадцять п'ять літ, але з таким спадком за плечми відхопить собі чоловіка незгірш як молода і гарна біднячка.
Скарлет усміхалася й підтакувала Порку, що «місте' Рет то є добрий жентельмен». Проте всередині вона лютувала. Щедрість того доброго джентльмена виходила їй на купу нових турбот. Хто доглядатиме Вейда і Еллу, якщо Пріссі звільниться? І де в біса вона знайде хорошу няньку для Бо? Він щойно втратив матір, а батько його мало не збожеволів від горя, і тепер єдина у тому домі людина із дрібкою здорового глузду піде також. Вона пожаліла, що не може так само зірватися і поїхати, просто покинути все і всіх. «Матір Божа! Я приїхала в Тару перепочити, направити своє життя, а отримала лиш новий клопіт на голову. Невже мені ніколи не буде спокою?»
Вілл, тихий і невблаганний, дав їй можливість передихнути — відправив Скарлет відпочивати і заборонив домашнім її чіпати. Вона проспала майже вісімнадцять годин і прокинулася, точно знаючи, з чого почне.
— Сподіваюся, тобі добре спалося, — озвалася Сьюлін, щойно Скарлет спустилася до сніданку. І поспівчувала приторно-солоденько: — Ти, мабуть, страшенно втомилася після всього, що пережила.
Перемир'я закінчилося зі смертю Мамки.
Очі Скарлет небезпечно зблиснули. Вона знала, що Сьюлін натякала на принизливу сцену, коли вона благала Рета не кидати її. І відповіла таким же солодким тоном:
— Заснула, ледве голову на подушку поклала. Сільське повітря таке благодатне й цілюще.
«Заразо ти така», — додала вона подумки. Спальня, яку вона й досі вважала своєю, тепер належала Сьюзі, старшій доньці Сьюлін, і Скарлет почувалася там чужою. Сьюлін також про це знала, Скарлет була цього певна. Але байдуже. Щоби втілити у життя свій план, Скарлет не можна було псувати стосунки із Сьюлін. Вона усміхнулася сестрі.
— Що смішного, Скарлет? У мене пляма на носі чи шо?
Від противного голосу Сьюлін хотілося заскрипіти зубами, але Скарлет тримала усмішку.
— Вибач, Сью. Це я згадала маячню, минулої ночі приверзлося. Мені наснилося, ніби ми знову малі, і Мамка хльостає мене по литках персиковою різкою. Ти пам'ятаєш, які ті різки були пекучі?
Сьюлін розсміялася.
— Звісно, що пам'ятаю. Люті їх бере до дівчат. Мене саму кожного разу в ногах мало не штрикає.
Скарлет спостерігала за виразом обличчя сестри.
— Аж дивно, що в мене шрамів із мільйон не лишилося, — зауважила вона. — Я була прежахливою у дитинстві. Не знаю, як ви з Керрін мене терпіли. — Вона вдумливо мастила печиво маслом, ніби більше їй діла ні до чого нема.
Сьюлін дивилася з підозрою.
— Ти нас направду тиранила, Скарлет. Ще й якось виставляла нас винуватими у всіх сварках.
— Я знаю. Я була прежахливою. Навіть коли ми виросли. Я поганяла вами з Керрін, як мулами, коли довелося збирати бавовну, після того як нас дощенту обікрали янкі.
— Ти нас мало не вбила. Ми після тифу, напівживі, а ти нас витягла з ліжка і погнала під гаряче сонце... — Сьюлін аж стрепенулася, розпалилася, виказуючи образи, які леліяла вже роками.
Скарлет заохочувально кивала, час від часу зітхаючи тихо і присоромлено. Яка ж Сьюлін скиглійка, думала вона. Їсти і пити не дай, дай тільки поскімлити. Вона почекала, поки Сьюлін трохи вгомониться, і заговорила:
— Якою ж я почуваюся недоброю, і нічого не можу зробити, ніяк не можу відшкодувати все те лихе, що ти через мене пережила. Вілл такий прикрий — не дозволяє давати вам гроші. Зрештою, це ж для Тари.
— Я йому це говорила сотні разів, — відізвалася Сьюлін.
«От у чому ні дрібочки не сумніваюся», — подумала Скарлет.
— Чоловіки такі вперті, — додала вона. Тоді: — О Сьюлін, я щось придумала. Скажи «так», це буде для мене чисте благословення. І Вілл не матиме, що заперечити. А що, як я тут залишу Еллу із Вейдом і надсилатиму вам на них гроші? Вони у місті зовсім змарніли, а сільське повітря дуже піде їм на користь.
— Не знаю, Скарлет. Коли народиться маля, у нас буде дуже тісно, — на обличчі Сьюлін жадібність боролася з недовірою.
— Я знаю, — зі співчуттям проворкотіла Скарлет. — Ще й Вейд Гамільтон їсть як кінь. А тут їм, міським бідолашкам, буде набагато ліпше. Мабуть, лише на харчі і взуття їм знадобиться доларів сто на місяць.
Віллу треба рік гарувати на фермі, і то навряд чи він матиме готівкою сотню доларів. Сьюлін відібрало мову, із задоволенням спостерегла Скарлет. Утім, голос до неї швиденько вернеться, сестра не прогавить нагоди пристати на пропозицію, Скарлет була певна. Після сніданку треба виписати гарненький, величенький банківський чек, вирішила вона.