— Перепрошую, отче. — звернувся кремезний чоловік із червоним обличчям, одягнений у червону сорочку, густо вкриту білим будівельним пилом. Поруч із ним священик виглядав крихітним і блідим. — Чи не могли б ви благословити нашу роботу, отче? Годину тому ми почали робити склепіння над каплицею Пресвятого Серця.
Ого, та він говорить прямо як тато в моменти, коли найбільше нагадував ірландця. Скарлет схилила голову для благословення, як і групи робітників. Її очі щеміли від гострого запаху зрізаної сосни та сльози. яку вона пустила за батьком, але швиденько витерла.
«Треба відвідати татових братів, — вирішила вона. — То й що, що їм уже сто років, тато б хотів, щоб я принаймні привіталася».
Вона повернулася до монастиря разом зі священиком і гинула ще одну спокійну відмову літньої монахині, коли попросила побачити настоятельку.
Скарлет стрималася, та її очі небезпечно зблиснули.
— Перекажіть їй, що я повернуся сьогодні по обіді, — сказала вона.
Коли за нею зачинилися високі металеві ворота, Скарлет почула церковні дзвони, що лунали з відстані кількох кварталів.
— От халепа! — сказала вона. Скарлет запізнювалася на обід.
34
Скарлет відчула запах смаженої курки, щойно відчинила двері великого рожевого дому.
— Візьми ось це, — кинула вона Пенсі, з рекордною швидкістю знявши накидку, капелюшок і рукавички. Вона була дуже голодна.
Юлейлія глянула на Скарлет великими журливими очима, коли та зайшла в їдальню.
— Père хоче тебе бачити, Скарлет.
— А це не зачекає поки я пообідаю? Вмираю з голоду.
— Він казав «щойно вона прийде».
Скарлет ухопила з хлібного кошика ще паруючу гарячу булочку і злісно відкусила від неї шматок, а тоді різко розвернулася. Булочку вона доїла дорогою до дідової кімнати.
Старий насуплено дивився на неї поверх підноса, що стояв у нього на колінах. Скарлет побачила, що в нього на тарілці було лише картопляне пюре і купка шматочків моркви, политих підливою.
«Господи! Не дивно, що він такий лютий. До картоплі навіть масла не дали. Навіть якщо в нього немає зубів, могли б і краще його годувати».
— Я не терплю неповаги до розпорядку мого дому, — сказав старий.
— Пробач, дідусю.
— Саме дисципліна зробила армії Імператора великими; без дисципліни буває лише хаос.
Його голос був глибокий, сильний, сердитий. Та Скарлет бачила, як з-під важкої лляної сорочки випинаються старечі кістки, й не відчувала страху.
— Я ж вибачилася. Можна тепер іти? Я голодна.
— Не будь такою нетерплячою, юна леді.
— В голоді немає нічого нетерплячого, дідусю. Якщо ти не хочеш їсти свій обід, це не означає, що ніхто інший не повинен їсти.
П'єр Робійяр сердито відсунув свій піднос.
— Пюре, — пробурчав він. — Його навіть свині не їстимуть.
Скарлет повернулася в сторону дверей.
— Я тебе не відпускав, міс.
Вона відчула, як бурчить у животі. Булочки вже, мабуть, захололи, а курки вже, може, й нема, зважаючи на те, який у Юлейлії апетит.
— На Бога! Я не якийсь твій солдат! І я не боюсь тебе, як мої тітки. Що, по-твоєму, ти можеш мені зробити? Застрелиш за дезертирство? Якщо хочеш заморити себе голодом — це твоя справа. Я голодна і збираюся з'їсти те, що там ще залишилось.
Вона була вже напівдорозі до дверей, коли дивний звук — наче старий задихався — змусив її обернутися. «Господи милий, невже його через мене вхопив удар? Тільки б він через мене не помер».
П'єр Робійяр сміявся.
Скарлет вперла руки в боки й витріщилася на нього. Він перелякав її до півсмерті.
Він подав своєю кістлявою рукою з довгими пальцями жест, щоб вона ішла.
— Їж, — сказав він. — Їж.
А тоді знову почав сміятися.
— Що трапилося, — запитала Полін.
— Я не чула криків, правда, Скарлет? — запитала Юлейлія.
Вони сиділи за столом і чекали на десерт. Обіду вже не було.
— Нічого не трапилось, — процідила крізь зуби Скарлет.
Вона вхопила зі столу маленький срібний дзвоник і люто ним затрясла. Коли міцна чорношкіра служниця прийшла з двома маленькими порціями пудингу, Скарлет підійшла до неї, поклала руки на плечі й розвернула.
— А тепер марш! І швидко, не плентатися. Повертайся на кухню і принеси мій обід. Гарячий, велику порцію і швидко. Мені байдуже, хто з вас збирався його з'їсти, але вам доведеться обійтися спиною і крильцями. Я хочу стегно і грудинку, і багато підливи до картоплі, і мисочку масла з гарячими булочками. Вперед!
Вона різко сіла, готова до сварки з тітками, якщо вони скажуть хоч слово. В кімнаті повисла тиша, поки не принесли обід Скарлет.