Великі позолочені літери «О'ГАРА» простяглися вздовж стіни над п'ятьма блискучими вікнами майже напроти неї. «Ого, а вони піднялися, відколи я востаннє тут була, — подумала Скарлет. Ця крамниця зовсім не відстала».
— Ходімо, — звернулась вона до Пенсі й пірнула поміж колясок, бричок і візків, що наповнювали жваву вулицю.
В магазині О'Гара пахло свіжою фарбою, а не задавненим пилом. Зелений тарлатановий транспарант, почеплений перед прилавком у кінці крамниці, пояснював причину цього золотими літерами: «ВЕЛИКЕ ВІДКРИТТЯ». Скарлет із заздрістю озирнулася. Магазин був понад удвічі більший за її крамницю в Атланті, й вона бачила, що товар тут свіжіший і різноманітніший. Акуратно помарковані коробки й сувої яскравої тканини заповнювали полиці аж до стелі; бочки з харчами і борошном вишикувані рядочком недалечко від великої пузатої пічки по центру; а на прилавку стояли величезні скляні банки зі спокусливими цукерками. Безперечно, її дядьки процвітають. Крамниця, в якій вона була в 1861 році, не стояла на центральній, модній частині Броутон-стрит. Там було темно і панував безлад, ще більший, ніж у неї в Атланті. Цікаво було б дізнатися, чого коштувало її дядькам таке чудове розширення. Вона могла б скористатися кількома їхніми ідеями і в своїх справах.
Скарлет рвучко підійшла до прилавка.
— Я б хотіла побачити містера О'Гару, якщо ваша ласка, — сказала вона високому чоловікові у фартуху, який саме відмірював гас у принесений клієнтом скляний глечик.
— Хвилиночку, зачекайте, будь ласка, мадам, — сказав чоловік, не підводячи погляду. В його голосі відчувався легкий натяк на провінційний акцент.
«Резонно, — подумала Скарлет. — Найняти ірландця у крамницю, що належить ірландцям». Вона розглядала етикетки на коробках, що стояли на полиці перед нею, поки чоловік загортав гас у коричневий папір і давав решту. «Гм, варто так само поскладати рукавички — за кольором і розміром. Кольори видно одразу, коли відкриваєш коробку, а от знайти правильний розмір серед чорних — завжди клопіт». І чому вона про це раніше не подумала?
Чоловік за прилавком мусив повторити двічі, поки Скарлет його почула.
— Я містер О'Гара, — повторив він. — Чим можу допомогти?
О ні! Це не крамниця її дядьків! Вона, мабуть, і далі на тому ж місці. Скарлет швидко пояснила, що помилилася. Вона шукала старшого містера О'Гару — містера Ендрю або містера Джеймса.
— Можете скерувати мене до їхнього магазину?
— Це і є їхній магазин. Я їхній племінник.
— Ох... о, Боже. То ви, значить, мій кузен. Я — Кеті-Скарлет, донька Джералда. З Атланти.
Скарлет простягнула обидві руки. Кузен! Високий, сильний, молодий, її власний кузен. Їй здавалося, наче вона отримала неочікуваний подарунок.
— Джеймі, це я, — реготнув її кузен, охопивши її долоні своїми. — Джеймі О'Гара до ваших послуг, Скарлет О'Гара. Який же ви подарунок для втомленого ділка, це точно. Прекрасна, мов світанок, і з'явилася так несподівано, як падаюча зірка. Скажіть мені, як так сталося, що ви приїхали на велике відкриття нового магазину? Зараз, дозвольте запропонувати вам крісло.
Скарлет геть забула про чотки, які збиралася купити. І про настоятельку. І про Пенсі, яка примостилася на низькому стільчику в куточку й задрімала одразу, щойно її голова сперлася на стос попон.
Джеймі О'Гара бурмотів щось собі під ніс, коли повернувся з кріслом для Скарлет. Четверо клієнтів чекали, коли їх обслужать. За наступні години приходили ще і ще люди, тож він не мав нагоди і словом перекинутися зі Скарлет. Він час від часу вибачливо поглядав на неї, та вона лише усміхалася і хитала головою. Не було потреби вибачатися. Їй було приємно просто бути тут, у теплому освітленому магазині, в якому добре йшла торгівля, з нововіднайденим кузеном, на чию компетентність і майстерне поводження з клієнтами було приємно дивитися.
Нарешті випав короткий момент, коли єдиними клієнтами в крамниці були мати із трьома доньками, які вибирали мереживо з чотирьох коробок.
— Поки маю можливість, говоритиму швидко, як гірська річка, — сказав Джеймі. — Дядько Джеймс буде дуже радий вас бачити, Кеті-Скарлет. Він старий джентльмен, та досі доволі активний. Він приходить сюди щодня після обіду. Може, ви не знаєте, та його дружина померла — упокой, Господи, її душу — і дружина дядька Ендрю також. Це розбило дядькові Ендрю серце і він відійшов через місяць після неї. Нехай земля їм усім буде пухом. Дядько Джеймс живе в домі зі мною, моєю дружиною і нашими дітьми. Це недалеко звідси. Прийдете сьогодні на чай, щоб з ними зустрітися? Мій син Денієл скоро повернеться після доставки замовлень, я проведу вас додому. Сьогодні ми святкуємо день народження моєї доньки Патриції. Уся родина збереться.