Джеймс провів її далі, й Скарлет зітхнула з полегкістю. А тоді кузен повернув на гарний доглянутий проспект під назвою Саус-Брод і перед високою добротною цегляною будівлею мовив:
— Ось ми й прийшли.
— Як гарно! — вигукнула Скарлет радісно й цілком щиро.
Це було останнє, що вона вимовила протягом тривалого часу. Замість того, щоб піднятися високими сходами до масивних дверей, Джеймі прочинив невеличкі двері на рівні вулиці й впустив її до кухні, переповненої людом. Усі тут були руді й неймовірно галасливі; вони віталися з Джеймі, тож він мусив їх перекрикувати:
— Познайомтесь, це — Скарлет, красуня-донька мого дядька Джералда О'Гари, вона приїхала з Атланти навідати дядька Джеймса.
«Як же їх багато», — подумала Скарлет, коли всі заходилися вітатися з нею. Маленька дівчинка й хлопчик обхопили рученятами коліна Джеймі, і він засміявся так гучно, що годі було розібрати його слова.
Дебела жінка, найрудіша з усіх у кімнаті, простягнула Скарлет загрубілу руку.
— Ласкаво просимо в паш дім, — промовила вона спокійно. — Я — Морін, дружина Джеймі. Не звертай уваги на цих бешкетників. Ходімо, сядемо біля вогню й вип'ємо чаю. — Вона міцно взяла Скарлет за руку й повела до кімнати. — Тихо, шибайголови, хай тато хоч подих переведе. Хутко вмивайтеся й по одному привітаєтеся зі Скарлет. — Вона зняла з плечей гості хутряне манто. — Відклади десь подалі від дітей, Мері-Кейт. Хутро таке м'якеньке, малеча іще подумає, ніби це кошеня, і захоче потягати за хвіст. — Найстарша з дівчат зробила реверанс й охоче взяла хутро в руки. Її великі блакитні очі світилися захопленням. Скарлет усміхнулася їй. І навіть Морін, хоч та й тягла її, намагаючись посадити у віндзорське крісло, наче малу неслухняну дитину.
За мить Скарлет тримала в одній руці найбільшу чашку, яку лише бачила, а іншою ручкалася з дуже вродливою дівчинкою, яка шепотіла «Вона схожа на принцесу» — своїй матері й «Я — Гелен» — до Скарлет.
— Обов'язково спробуй це хутро на дотик, — порадила їй Мері-Кейт поважно.
— Чи Гелен тут гостя, що ти зараз до неї звертаєшся? — запитала Морін. — Матері соромно, що в неї така дурна дитина. — Голос її був теплим. У ньому чулися любов та іронія.
Мері-Кейт почервоніла від збентеження. Вона знову зробила реверанс і простягла руку.
— Кузино Скарлет, перепрошую. Я зовсім розгубилася, вподобавши вашу елегантність. Я Мері-Кейт і пишаюся мати за кузину таку леді, як ви.
Скарлет хотіла сказати, що вибачатися не було причин, проте не встигла. Джеймі зняв капелюха й пальто, розстібнув жилет. Під правою рукою він тримав малого, який пищав, сміявся, метеляв ногами й борюкався.
— А це мале чортеня — Шон, по-американському буде Джон, бо народився тут, у Саванні. Ми кличемо його Джекі. Агов, Джекі, привітайся з кузиною, чи язика не маєш?
— Привіт! — вигукнув малий і заверещав від захвату, коли батько перевернув його вниз головою.
— Що у вас тут таке? — раптом усі звуки притихли, чулося лише хихотіння Джекі. Крізь гамір прорвалося невдоволене бурмотіння. Скарлет поглянула й у протилежному кінці кухні помітила високого старого чоловіка, який, мабуть, був дядьком Джеймсом. Поруч із ним стояла вродлива дівчина з темним хвилястим волоссям. Вона виглядала стривожено та несміло.
— Джекі розбудив дядька Джеймса, — сказала вона. — У нього щось болить, що він так галасує? Ще й Джеймі вернувся із крамниці раніше.
— Зовсім ні, — відмовила Морін. — До вас гостя, дядьку Джеймсе. Джеймі залишив крамницю на Денієла, а сам привів її до вас. Сідайте до вогню, чай готовий. Ось ваша гостя — Скарлет.
Скарлет встала й усміхнулася.
— Добридень, дядьку Джеймсе. Пам'ятаєте мене?
Стариган пильно до неї придивився.
— Востаннє, коли я тебе бачив, ти носила жалобу за чоловіком. Нового вже знайшла?
Скарлет пригадала той час. Святий Боже, дядько має рацію. Вона приїздила до Саванни, коли народився Вейд, і саме тоді носила жалобу за Чарлзом Гамільтоном.
— Так, — відмовила вона.
«А що скажеш, коли дізнаєшся, що я вже двох чоловіків відтоді знайшла, допитливий стариганю?»
— Добре, — мовив старий. — А то в цьому домі вже й так забагато незаміжніх.