— Зараз різатимемо торт, — повідомила Морін. Вона взяла Скарлет за руку. — А потім буде музика.
Скарлет зціпила зуби. На Бога, вона вже слухала музику в Саванні. Хіба не можна чогось іншого вигадати? Скарлет пройшла з Морін до диванчика, оббитого червоним плюшем, і присіла на краєчок.
Джеймі постукав ножем об келих, закликаючи всіх до уваги. Зрештою запала тиша, якщо так її можна було назвати.
— Дякую за увагу — на скільки її вистачить. — Хтось розсміявся, і Джеймі пригрозив ножем. — Ми зібралися тут, щоб відсвяткувати день народження Патриції, незважаючи навіть на те, що він буде лише наступного тижня. Сьогодні вівторок Масляного тижня, останній день перед Великим постом — і краще святкувати зараз, ніж у піст. — Він знову пригрозив тим, хто почав сміятися. — У нас є й інша оказія для святкування. Ми віднайшли прекрасну, давно втрачену О'Гару. Від імені усієї родини О'Гарів я підіймаю цей келих за здоров'я кузини Скарлет і щиро запрошую її до нас іще у гості. — Джеймі закинув голову і одним махом перехилив чарку просто в горлянку. — Нумо святкувати! — І махнув рукою. — Скрипку несіть!
З порога почувся сміх та заклики до тиші. Підійшла Патриція і присіла поряд зі Скарлет. У кутку заграла скрипка. Гелен, красуня-донька Джеймі, занесла в кімнату ще гарячі пиріжки з м'ясом. Нахилилася, показала їх Патриції та Скарлет, а тоді понесла до столу посеред кімнати й поставила таріль на оксамитову скатертину. За Гелен прослідувала Мері-Кейт, за нею гарненька дівчина, що була з дядьком Джеймсом, і нарешті наймолодша з дружин сімейства О'Гара. Перш ніж поставити тарілки з наїдками на стіл, вони показували їх Скарлет і Патриції. Принесли ростбіф, шинку з прянощами, гладку індичку. За мить знову з'явилася Гелен з великою таріллю паруючої картоплі, далі принесли моркву, тушковану з вершками, смажену цибулю, батат із мусом. Страви підносили знову й знову, допоки на столі не стояло безліч наїдків на будь-який смак. Скрипка вигравала енергійне арпеджіо — Скарлет помітила, що це грав Денієл з крамниці. Нарешті увійшла Морін з височенним, наче башта, тортом, прикрашеним великими яскраво-рожевими трояндами з цукрової глазурі.
— Справжній торт! — закричав Тімоті.
Джеймі слідував за дружиною. Руки він тримав над головою і в кожній мав по три пляшки віскі. Скрипка заграла веселішу й енергійнішу мелодію, відтак присутні сміялися й плескали в долоні. Навіть Скарлет не могла втриматись — дійство направду захоплювало.
— А тепер Брайян, — мовив Джеймі. — Ти й Біллі — підсуньте королев на їхніх тронах ближче до вогню. — Скарлет нічого не зрозуміла. Але вона й незчулася, як диванчик підняли. Скарлет притислася до Патриції, поки їх розхитували вперед-назад і, зрештою, поставили ближче до каміна.
— Тепер дядька Джеймса, — звелів Джеймі, і старигана перенесли в стільці до іншого боку каміна.
Дівчина, яка була з Джеймсом, заходилася заганяти дітлахів, наче яких курчат, до іншої кімнати, де просто на підлозі перед іншим каміном Мері-Кейт розстелила для них скатертину.
Вже за мить, де був хаос, запанувала тиша. Поки гості їли й пили, Скарлет намагалася «розібратися, хто є хто» серед дорослих.
Обидва сини Джеймі були дуже схожими, і Скарлет не йняла віри, що Денієлу вже двадцять один рік і він на три роки старший од Брайяна. Коли вона усміхнулася Брайяну, той зашарівся й розчервонівся, як уміють тільки рудоволосі. Інший юнак почав жорстоко його дражнити, але перестав, коли рожевощока дівчина поруч взяла його за руку.
— Джералде, припини.
Отож, це Джералд. Тато би зрадів, що статного привабливого юнака назвали на його честь. Дівчину він називав Поллі, обоє вони так сяяли коханням, що, ймовірно, були молодятами. Патриція командувала тим, кого Джеймі назвав Біллі, отож, вони, мабуть, також чоловік і дружина.
Підслухати імена інших гостей Скарлет не вдалося, позаяк усі, здавалося, хотіли з нею розмовляти. Кожне її слово спричиняло вигуки захвату й захоплення, її вислови повторювали. Ось вона розповідала Денієлу та Джеймі про свою крамницю, Поллі й Патриції — про кравчиню. А дядькові Джеймсу про те, як янкі підпалили Тару. Скарлет багато розповідала про свої тартаки, і як вона їх розбудувала, і поставила склад, а тепер будує ціле нове село на околиці Атланти. Кожне слово Скарлет зустрічали бурхливим схваленням. Нарешті вона опинилася серед людей, для яких розмови про гроші не були забороненими і непристойними. Ці люди були схожими на неї: хотіли багато працювати, щоби добре заробляти. Скарлет уже добре заробляла, тож усі казали, що вона — дивовижна. Тепер вона й не знала, навіщо хотіла полишити цю прекрасну вечірку й повернутися до гробової тиші дідового дому.