— Денієле, якщо ти вже доїв сестрину порцію торта, то, може, зіграєш нам? — запитала Морін, коли Джеймі відкоркував пляшку віскі. Раптом усі, крім дядька Джеймса, встали і злагоджено взялися до роботи. Денієл заграв швидку й пискливу мелодію, і всі загукали несхвально. Жінки тим часом прибрали зі столу, чоловіки відсунули меблі під стіни, залишивши Скарлет і дядька Джеймса сидіти на острівці посеред кімнати. Джеймі підніс дядькові Джеймсу віскі й чекав, схилившись, його реакції.
— Згодиться, — мовив старий.
Джеймі розсміявся.
— Аякже, згодиться, бо ж іншого немає.
Скарлет намагалася перехопити погляд Джеймі, проте їй це не вдавалося. Тож вона просто покликала його. Час було йти. Дорослі ставили стільці навколо вогню, а діти займали місця на підлозі. Очевидно, готувалися слухати музику, отож піти просто посеред дійства було б надзвичайно нечемно.
Джеймі підійшов до неї, переступивши через малого хлопчика на підлозі.
— Ось, випий, — сказав він і простягнув їй склянку віскі.
Скарлет вжахнулася. За кого він її має? Леді віскі не п'ють. Вона взагалі не п'є нічого міцнішого за чай, хіба, може, шампанське, пунш на вечірці чи маленьку скляночку хересу. Він же не знав, що вона колись випивала бренді. Оце так образа! Ні, він так не вчинив би, то якийсь дурний жарт. Скарлет спробувала розсміятися.
— Джеймі, мені справді час. Дякую за чудовий вечір, але вже пізно...
— Ти не можеш отак піти, свято лише починається. — Джеймі повернувся до сина. — Денієле, це не музика, а якийсь виск, ти відлякуєш кузину. Сину, зіграй нам щось путнє. Нащо нам ці котячі верески?
Скарлет намагалася щось сказати, проте голос її потонув у криках «Денієле, заграй щось путнє!», «Давай баладу!» і «Хочемо ріл!».
Джеймі хитро всміхнувся.
— Я тебе не чую. І взагалі я глухий до тих, хто хоче йти.
Скарлет відчула, що в ній закипає гнів. Коли Джеймі вдруге запропонував їй віскі, вона розлютилася й зірвалася на ноги. І вже хотіла вибити склянку з рук Джеймі, коли Денієл заграв. То була пісня «Візок дорогою котив». Улюблена пісня тата. Скарлет поглянула в розпашіле ірландське обличчя Джеймі й побачила свого батька. Прикро, що його тут немає. Йому б так сподобалося. Вона сіла на місце, похитала головою, відмовляючись від віскі, слабко всміхнулася. Скарлет ледь стримувала гіркі сльози.
Однак музика не дозволяла бути сумною. Ритм був таким запальним, таким веселим, що всі почали співати й плескати в долоні. Нога Скарлет і собі заходилася відбивати ритм під сховком спідниць.
— Ну ж бо, Біллі, — проспівав Денієл у такт, — заграй зі мною.
Біллі підняв ляду сидіння під вікном і дістав звідти концертину. Плісована шкіра відкрилася зі свистом. Тоді він зайшов Скарлет за спину, простягнув руку над її головою й узяв з каміна щось блискуче.
— Зіграймо по-справжньому, Стівене...— Він передав тонку трубку мовчазному чоловіку. — Брайяне, і ти теж. — У повітрі щось блиснуло. — І для вас, дорога моя свекрухо. — Він кинув щось на коліна Морін.
Малий хлопець гаряче заплескав у долоні.
— Кастаньєти! Він гратиме з кастаньєтами!
Скарлет спостерігала пильно. Щойно Денієл припинив грати й музика стихла, вона знову відчула сум. Проте їй уже не хотілося йти геть. Ця вечірка не схожа на прийоми в музеї «Телфар». Тут поводяться невимушено, тут тепло і чути щирий сміх. Кімнати, які до того виглядали акуратно, тепер змінилися до невпізнаиня: меблі відсунули, стільці з обох кімнат розставили навколо каміна. Морін підняла руку й почулося клацання; тепер Скарлет побачила, що «кастаньєти» — це два грубих бруски полірованого дерева.
Джеймі наливав та передавав склянки з віскі. Жінки також пили! Не соромилися, не крилися. Вони розважалися на рівні з чоловіками. «Що ж, вип'ю і я за здоров'я родини О'Гарів, — Скарлет хотіла вже покликати Джеймі, проте отямилася. — Мені ж іще до діда йти. Не можу я пити. Від мене почують запах алкоголю. Але байдуже, мені тут затишно й без віскі».
Денієл протягнув смичок по струнах.
— «Шинкарка», — проголосив він. Почувся дружний сміх.
Скарлет також засміялася, хоча не знала чому. За мить велику кімнату наповнила мелодія ірландського рілу. Концертина Біллі енергійно виспівувала, Брайян вторував на вістлі — ірландській олов'яній дудці, а Стівен на другому вів супутній мотив, то вплітаючись у мелодію Брайяна, то ведучи свою. Джеймі задавав ритм ногою, діти плескали в долоні, Скарлет плескала, всі плескали. Всі, окрім Морін. Вона здійняла догори руку з кастаньєтами, і потужне чітке стакато задало ритм, який тримав усю композицію разом. Кастаньєти вимагали грати швидше, всі інструменти підкорялися. Дудки співали вище, скрипка грала голосніше, концертина надувалася, щоб встигати. П'ятеро чи шестеро дітей зірвалися зі своїх місць і заходилися стрибати й танцювати на голій підлозі посеред кімнати. Від плескання руки Скарлет уже пашіли, а ноги під спідницями рухались так, наче вона й собі хотіла стрибати й танцювати. Коли закінчилася музика, вона відкинулася на спинку диванчика, втомлена.