— Давай, Метте, покажи дітиськам, як слід танцювати, — гукнула Морін, закликаючи його стукотом кастаньєт. Старший чоловік поруч із Скарлет встав.
— Господи Боже, зачекайте трохи, — благав Біллі. — Мені потрібно відпочити. Кеті, заспівай нам краще. — Він витиснув із концертини кілька нот.
Скарлет запротестувала. Вона не могла співати. Не тут. Вона не знала жодної ірландської пісні, окрім «Візок дорогою котив» — про Пеґґі — і ще однієї батькової улюбленої — «Хто носить зелене вбрання».
Проте Скарлет одразу побачила, що Біллі говорив не про неї. Скромна темна жінка з великими зубами передала свою склянку Джеймі та встала. «В колонії, в далечині» заспівала вона чистим і приємним високим голосом. Вона ще не завершила перший рядок, а Денієл, Брайян і Біллі вже підхопили. «Жив Даґґен Джек собі», — співала Кеті. — «Родився в місті Каслмсйн...». Тут вступила дудка Стівена, вона звучала на октаву вище, з химерним сріблястим тужливим смутком.
«...В Ірландії самій...» Усі співали, окрім Скарлет. Байдуже, що вона не знала слів, вона все одно була частиною музики, вона купалася в ній. Коли доспівали сумну пісню про нескореного героя, Скарлет побачила, що очі інших блищали слізьми так само, як і її.
Потім Джеймі заграв веселу пісню, а за нею ще таку, що Скарлет одночасно сміялася й червоніла, коли зрозуміла подвійний зміст.
— Тепер моя черга, — промовив Джералд. — Я заспіваю любовну пісню «Повітря Лондондеррі» своїй любій Поллі.
— Джералде! — вигукнула Поллі, затуляючи почервонілі щоки руками. Брайян заграв перші кілька нот. Джералд почав співати, і Скарлет перехопило подих. Вона багато чула про ірландський тенор, проте не була готовою до реальності. І ось цей янгольський голос належав тезці тата. Усі емоції молодого закоханого серця було видно на обличчі Джералда й чути в чистих довершених нотах його сильного голосу. Скарлет задихалася від емоцій, від краси й палкого бажання пізнати таке кохання — чисте та відкрите. Її серце рвалося до Рета, хоч розум глузливо не вірив, що Ретова темна складна натура здатна на таку прямоту.
Коли Джералд закінчив співати, Поллі простягла руки й обійняла його, сховавши обличчя у нього на грудях. Морін підняла кастаньєти.
— Зараз буде ріл, — оголосила вона твердо. — У мене навіть пальці на ногах уже танцюють. — Денієл розсміявся і почав грати.
Сотні разів Скарлет танцювала вірджинську кадриль, проте такого, як на дні народження Патриції, вона не бачила ніколи. Почав Метт О'Гара. Тримаючи плечі прямо, а руки притиснуті до боків, він скидався на солдата, коли вийшов з кола стільців. Тоді його ноги почали стукати, гупати, мелькати й крутитися в такому темпі, що Скарлет бачила лише розпливчастий образ. Підлога перетворилася на барабан під його черевиками, на полірований лід під відточеними кроками. «Мабуть, він найкращий танцюрист на світі», — подумала Скарлет. За мить до нього приєдналася Кеті, вона підняла спідниці обома руками, щоб встигати й доладно танцювати з ним. Далі до танцю пішла Мері-Кейт, згодом приєднався і Джеймі. Потому вийшли вродлива Гелен із малим кузеном — хлопчику навряд чи виповнилося більше восьми років. «Не можу в це повірити, — подумала Скарлет. — Вони дивовижні, просто чарівні. Усі. І музика також неймовірна». Ноги Скарлет рухалися швидше, ніж коли-небудь раніше, намагаючись встигати й повторити усе, що вона бачила, передати запал музики. «Я мушу навчитися так танцювати, мушу і край. Це наче... крутитися і крутитися, аж піднімаєшся до самого сонця».
Звуки музики й лупотіння ніг збудили дитину, що заснула на підлозі під канапою, і дитя заплакало. Наче зараза, плач передався усім найменшим дітям. Танці й музика одразу припинилися.