— Давайте згорнемо ковдри й в іншій кімнаті зробимо їм матраци, — спокійно запропонувала Морін. — А тоді щільно зачинимо двері, й вони одразу заснуть. Джеймі, жінку з кастаньєтами страшенно мучить спрага. Мері-Кейт, передай татові мою склянку.
Патриція попросила Біллі віднести їхнього трирічного сина.
— Я візьму Бетті, — мовила вона, дістаючи дитину з-під канали. — Тихо, тихо, маленька, — вона пригасла до себе заплакану дівчинку. — Гелен, люба, запни гардини. Місяць сьогодні світить яскраво.
Чари музики не відпускали Скарлет. Вона непевно поглянула у вікно й миттєво повернулася до реальності. Сутеніло. Отакої, пішла випити чашку чаю, а візит розтягнувся на години.
— Морін, я спізнюся на вечерю, — похопилася Скарлет. — Мушу йти додому, інакше дідусь гніватиметься.
— Хай собі той старий нудяр гнівається. Залишайся. Вечірка лише почалася.
— Якби ж я могла. Це найкраща вечірка в моєму житті. Але я обіцяла повернутися до вечері.
— Ну що ж, обіцянки треба дотримувати. Ти прийдеш іще?
— Залюбки. Ви мене запросите?
Морін засміялася.
— Ви таке чули? — звернулася вона до всіх присутніх. — Тут запрошення не потрібні. Ми — родина, і ти її частина. Можеш приходити в будь-який час. На моїх дверях на кухню замка немає, на плиті завжди вогонь. Та й Джеймі гарно грає на скрипці... Джеймі! Скарлет уже іде. Одягайся, чоловіче, і проведи її.
Не встигли вони повернути за ріг, як Скарлет знову почула музику. Звуки її долинали тихо крізь грубі цегляні стіни і щільно зачинені вікна, що захищали від зимової ночі. Попри це Скарлет упізнала пісню. То була «Хто носить зелене вбрання».
Вона знала кожне слово, кожен куплет. Як шкода, що довелося піти.
Ноги Скарлет самі пританцьовували. Джеймі розсміявся й пританцьовував і собі.
— Наступного разу навчу тебе танцювати ріл, обіцяю.
36
Скарлет не звертала уваги на те, що тітоньки дивилися на неї несхвально, стиснувши губи. Навіть виклик до діда на килим не засмутив її. Скарлет пригадалося, як Морін зневажила його, відмахнувшись рукою. «Старий нудяр», — повторювала про себе і сміялася. Це додало їй хоробрості й нахабства підійти до його ліжка й поцілувати в щоку, коли він дозволив їй піти геть.
— На добраніч, дідусю, — сказала вона бадьоро.
«Старий нудяр», — шепотіла вона, вийшовши в коридор. Скарлет сміялася, навіть коли приєдналася до своїх тітоньок за столом. Вечерю принесли дуже швидко. Їжа на тарілці була накрита срібною блискучою кришкою, щоб зберегти тепло. Скарлет не сумнівалася, що кришку щойно відполірували. Цим домом можна керувати як належить, подумала вона, якщо тримати прислугу під контролем. Їм усе сходить з рук. Старий нудяр.
— Скарлет, що тебе так тішить? — запитала Полін крижаним тоном.
— Нічого, тітко Полін. — Скарлет поглянула на гору їжі на тарілці, коли Джером церемоніально підняв кришку. Вона голосно засміялася. Вперше в житті вона не була голодною, не після такого свята в О'Гарів. Перед нею стояло достатньо їжі, щоб нагодувати шістьох.
Наступного ранку під час меси на честь попільної середи Скарлет присіла біля Юлейлії на лаві, яку полюбляли тітоньки. Вона не займала багато місця, виглядала аристократично, вхід був з бокового ряду й розташовувався ззаду. Коліна Скарлет уже почали боліти від стояння на холодній підлозі, коли вона побачила, як до церкви увійшли кузени. Вони зайшли — звичайно, подумала Скарлет — по центральному ряду й до самого переду, де зайняли два ряди лав. Як же їх багато, скільки в них життя! І кольору. Голови синів Джеймі скидалися на теплі вогники в світлі червоних вітражів, яскраве волосся Морін і дівчат не приховати навіть під капелюхами. Захоплення й спогади з дня народження Патриції настільки поглинули думки Скарлет, що вона ледь не пропустила прихід черниць з монастиря. Вона мусила поквапити тітоньок дістатися церкви раніше. Скарлет хотіла упевнитись, що матінка-настоятелька з Чарлстона досі була в Саванні.
Скарлет ігнорувала несамовите шипіння Юлейлії, яка наказувала не крутитися й повернути голову до олтаря. Вона розглядала спокійні вирази облич черниць, коли проходила повз них. Сьогодні матінка-настоятелька помітить її. Скарлет була налаштована рішуче. Протягам меси вона мріяла про те, як влаштує прийом з нагоди відбудови Тари, коли поверне маєтку його колишню красу. Не один день там будуть танці й музика, достоту як на вчорашній вечірці.
— Скарлет, — не вгавала Юлейлія. — Сиди тихо, не гуди.
Скарлет усміхнулася, подивившись у свій служебник. Вона й не помітила, що наспівувала. Тітонька мала рацію: пісенька про Пеґґі не дуже доречна в церкві.