Скарлет поглянула на стоси скатертин, які заполонили увесь стіл, і згадала потріпані й латані шматини, якими користувались її тітоньки у Чарлстоні. Якби ж вона могла, то спакувала б усе це добро і, коли вони б поверталась у суботу до Чарлстона, повезла його з собою. Дідусь би й не помітив, а тітоньки б користувались. «Я в житті ніколи і нікого не боятимуся так, як вони бояться того старого тирана. Але якщо я скажу, що думаю, тітонька Юлейлія стане хлюпати носом, а тітонька Полін годину читатиме нотації про обов'язки перед старшими».
— Я маю купити йому подарунок, — сказала вона вголос. — Вам щось потрібно?
«І тільки посмійте, — подумки сказала вона, — попроситися зі мною. Мені потрібно у монастир, щоб зустрітися з настоятелькою. Не може ж її усамітнення все ще тривати. Якщо доведеться, я стоятиму під воротами і перехоплю її, коли вона виходитиме. Я так безбожно втомилась од відмов!»
Вони занадто зайняті, повідомили тітоньки, для виходу на закупи, і взагалі здивовані, що вона ще не придбала і не запакувала подарунка для свого дідуся. Скарлет вийшла, перш ніж вони встигли висловили рівень своєї зайнятості і глибину свого здивування.
— Старі вар'ятки, — майже нечутно мовила вона. Скарлет була не зовсім упевнена, що це слово означає, але саме звучання змушувало посміхатись.
Дерева на площі виглядали густішими, а трава зеленішою, аніж учора. Сонце також гріло сильніше. Скарлет відчувала приплив оптимізму, який завжди супроводжує перші подихи весни. Сьогодні буде гарний день, вона була певна, незважаючи на святкову вечерю на честь дня народження дідуся.
— Швидше, Пенсі, — поквапила вона, — повзеш як черепаха. — Скарлет пустилася бадьорим кроком залюдненою доріжкою з пісковику.
Перестук молотків і гучні чоловічі голоси виразно лунали крізь залите сонцем безвітря. Скарлет на мить захотілось, щоб отець влаштував їй ще один огляд околиць. Але не для цього вона була тут. Вона звернула у ворота монастиря.
Та сама немолода сестра відчинила двері. Скарлет підготувалась до боротьби. Але ні:
— Мати-настоятелька чекає на вас, — сказала сестра. — Прошу пройти за мною...
У Скарлет голова йшла обертом, коли вона залишила монастир через десять хвилин. Це було так легко! Матінка-настоятелька відразу погодилась поговорити з єпископом. Вона надішле йому повідомлення, і дуже скоро. Ні, вона не може сказати, коли це буде, але безперечно найближчим часом. Вона сама повернеться в Чарлстон наступного тижня.
Скарлет була на сьомому небі від щастя. Її усмішка й очі сяяли так, що продавець у маленькій крамничці на Аберкон-стрит ледь не забув розрахувати її за коробку шоколадних цукерок, прикрашену стрічкою з бантиком, яку вона обрала в подарунок дідусеві.
Піднесений настрій не покидав її і впродовж фінальних приготувань до святкової вечері, в які її затягнули після повернення в дім Робійярів. Він трохи спохмурнів, коли вона дізналася, що дідусь таки буде за столом, щоб спробувати шість із його найулюбленіших страв. Її настрій зійшов нанівець, коли їй повідомили, що вона не зможе їсти більшу частину тої смакоти, яку подаватимуть.
— М'ясо заборонене під час посту, — строго сказала Полін. — Переконайся, що соус не торкається рису чи овочів, які ти куштуватимеш.
— Але, Скарлет, пильнуй, щоб Père не помітив, — пошепки додала Юлейлія. — Він не схвалює дотримання посту.
Її очі скорботно зволожились.
«Певно, тужить за їжею, якої не скуштує, — зловтішно подумала Скарлет. — Але зрештою, я її не звинувачую. Аромати з кухні линуть такі, що слина набігає».
— Для нас буде суп. І риба, — зненацька радісно повідомила Юлейлія. — І пиріг також, чудовий-пречудовий пиріг. Справжній бенкет, Скарлет.
— Пам'ятай, сестро, — застерегла Полін, — ненажерливість — гріх.
Скарлет залишила їх, вона відчувала, як втрачає терпець. «Це ж всього .лише вечеря, — нагадала вона собі, — просто заспокойся. Навіть якщо дідусь із нами за столом, не може все бути так погано. Зрештою, що страшного може зробити один старий чоловік?»
О, він міг, у чому Скарлет швидко переконалась, коли він заборонив звертатись до нього будь-якою мовою, окрім французької. На її «З Днем народження, дідусю» зреагували так, наче вона нічого і не казала. Привітання її тіточок він прийняв холодним кивком. Тоді сів на величезний стілець, який виглядав як трон і стояв на чолі стола.
П'єр-Опост Робійяр не був подібний на кволого старого в нічній сорочці. Його тоненьке тіло, бездоганно одягнене в старомодний сюртук і накрохмалену сорочку, здавалось більшим, а його струнка військова постава вражала, навіть коли він сидів. Його сиве волосся було подібним на гриву старого лева, його очі здавались яструбиними з-під сивих брів, а великий кістлявий ніс був подібний на дзьоб хижого птаха. Впевненість Скарлет у тому, що день буде чудовий, покидала її. Вона розгорнула величезну накрохмалену серветку на колінах і готувала себе до будь-чого.