Увійшов Джером і вніс велику срібну супницю на срібному підносі завбільшки з невеликий столик. Скарлет округлила очі. Вона в житті не бачила такого срібла. Воно було прикрашене візерунками. Цілий ліс дерев вкривав супницю, їхні гілки та листя кучерявились аж по самі вінця. У лісі тому були птахи і звірі — ведмеді, олені, дикі кабани, зайці, фазани, навіть сови та білки на гілках дерев. Покришка супниці була стилізована під стовбур дерева, вкритий густим лозовинням, кожна лоза якого тяжіла китицями бездоганного стиглого винограду. Джером поставив супницю перед господарем і підняв кришку рукою в білій рукавичці. Вивільнений пар затьмарив срібло і заповнив кімнату дивовижним ароматом креветкового супу.
Юлейлія і Полін нахились, схвильовано усміхаючись.
Джером узяв тарілку для супу з креденсу і підставив її до супниці. П'єр Робійяр підняв срібний черпак і мовчки наповнив миску. Потім з-під напівприкритих повік він спостерігав, як Джером відніс миску і поставив її перед Полін.
Таку ж церемонію провели і для Юлейлії, а потім і для Скарлет. Пальці так і свербіли схопити ложку. Але вона тримала руки на колінах, поки дідусь налив собі супу і скуштував його. Демонструючи своє незадоволення, він виразно знизав плечима і впустив ложку в суп.
Юлейлія приглушено схлипнула.
«Старе чудовисько!» — думала Скарлет. Вона скуштувала суп. Смак виявився тендітно насиченим. Їй хотілося перехопити погляд Юлейлії, щоб тітонька зрозуміла, як вона насолоджується супом, але Юлейлія вже знітилась. Ложка Полін лежала в мисці, як і ложка її батька. Скарлет втратила будь-яке співчуття до тітоньок. Якщо їх так легко пригнітити, то хай сидять голодні. Вона не дозволить старому стати між нею і вечерею!
Полін щось спитала батька, але оскільки вона говорила французькою, Скарлет уявлення не мала, що сказала тітонька. Відповідь дідуся була такою короткою і лице Полін так зблідло, що він певно сказав щось дуже образливе. Скарлет починала злитись. Він хотів усе зруйнувати, і до того ж робив це навмисне. «О як би я хотіла теж говорити французькою, тоді я б не сиділа і не терпіла його вередливість мовчки».
Вона мовчала, поки Джером прибирав тарілки для супу та срібні підтарільники і розкладав тарілки для основної страви, ножі для риби і виделки. Здавалося, процес тривав вічність.
Проте запечений шед, коли його подали, виявився вартим очікування. Скарлет поглянула на дідуся. Він не посміє прикидатись, що йому не подобається. Він з'їв два маленькі шматочки. Дзвін ножів та виделок, коли вони ударялись об тарілку, був особливо гучний. Полін, а за нею і Юлейлія залишили більшу частину своєї риби на тарілках. Скарлет з викликом дивилась на дідуся, підносячи кожен шматок до вуст. Але навіть вона відчувала, як втрачає апетит. Незадоволення старого гнітило.
Та з наступною стравою апетит повернувся. Голуби в горщечках виглядали ніжними, як галушки, а їх підливка коричневою рікою струменіла по пюре з картоплі та ріпи, викладеному наче повітряне гніздо для м'яса крихітних пташок. П'єр Робійяр умочив найменшу з виделок у підливу і лизнув її. Оце й усе.
Скарлет здавалось, що вона вибухне. Тільки розпачливе благання, яке читалось в очах її тітоньок, змусило її змовчати. Як хтось може бути настільки сповненим ненависті, як її дідусь? Неможливо, щоб йому не сподобалась їжа. Йому не мало бути так важко їсти, навіть попри його зіпсовані зуби. Чи навіть якби їх взагалі не було. Вона також знала, що він полюбляє поласувати смачною їжею. Коли Скарлет приправляла пюре, яке йому зазвичай подавали, маслом і підливою, тарілка поверталась на кухню порожньою і чистою, наче собака її вилизав. Ні, мала бути якась ішла причина, чому він не їв. І вона бачила її у нього в очах. Вони зблискували, коли дивились, як тітоньки жалісно засмучені. Він хотів змусити їх страждати більше, аніж з'їсти свою вечерю. Навіть свою святкову вечерю.
Як разюче відрізнялось це святкування від дня народження кузини Патриції!
Скарлет поглянула на кістляве шомполоподібне тіло дідуся та його самовпевнене безпристрасне обличчя. Вона ненавиділа його за те, як він знущався над тітоньками. Але ще з більшим презирством вона ставилась до самих тітоньок за те, що вони терпіли таке знущання. Ні крихти сміливості. Як вони можуть отак просто сидіти і зносити це все? Сидячи мовчки за столом з дідусем у вишуканій рожевій кімнаті, в гарному рожевому будинку, вона кипіла від ненависті до всіх і всього. Навіть до себе. «Я така сама, як і вони. От чому я не можу просто сказати йому, як погано він поводиться? Мені не потрібно для цього говорити французькою, він володіє англійською не гірше за мене. Я доросла жінка, не дитина, якій не вільно говорити, поки до неї не звернуться. Що зі мною? Це ж так по-дурному».