Та вона й далі сиділа мовчки, спиною не торкаючись спинки крісла, увесь час тримаючи ліву руку на колінах. Так наче вона дитина, що поводиться як слід у компанії дорослих. Хоч присутність її матері і не можна було побачити, навіть уявити, але Еллен Робійяр О'Гара була там, у домі, в якому вона виросла, за столом, за яким вона часто сиділа, так само як Скарлет зараз з лівою рукою на накрохмаленій серветці на колінах. І з любові до неї, з потреби отримати її схвалення, Скарлет не могла опиратись тиранії П'єра Робійяра.
Здавалось, вона вже вічність так сидить і спостерігає, як поважно і неквапливо Джером сервірує стіл. Тарілки змінювались тарілками знову і знову, ножі і виделки чистими приборами. Складалось враження, що святкування ніколи не завершиться. П'єр Робійяр послідовно куштував і відкидав кожну з ретельно дібраних і приготованих страв, які йому подавали. Коли черга дійшла до святкового торта, напруження і розпач тітоньок дійшли вже таких меж, що Скарлет заледве всиділа у кріслі — так їй хотілося опинитися звідси подалі.
Торт був покритий блискучим безе, рясно присипаний срібними драже. Зверху на ньому стояла вазочка, прикрашена срібною філігранню, у якій кучерявилися гілочки папороті впереміш із мініатюрними шовковими прапорцями Франції, а саме армії імператора Наполеона, за правління якого служив П'єр Робійяр. Старий рохнув, може навіть і вдоволено, коли торт поставили перед ним. З-під прикритих очей він поглянув на Скарлет і звелів англійською:
— Ріж.
«Він, певно, сподівається, що я перекину прапорці, — подумала вона, — але я не подарую йому такої радості». Вона прийняла ніж від Джерома правою рукою, а лівою швидко підхопила вазочку і опустила на стіл. Вона глянула прямо у вічі дідуся і усміхнулась найсолодшою зі своїх усмішок.
Його вуста здригнулись.
— І гадаєте, він його їв? — драматично спитала Скарлет. — Де там! Стара потвора з'їла не більше двох крихт на кінці виделки — це після того, як він зішкрябав прекрасне безе, наче це якась пліснява чи щось гидке, — і клав ті крихти до рота, немов робив найбільшу послугу на світі. Потім він сказав, що занадто стомився, щоб відкривати свої подарунки, і повернувся до своєї кімнати. Мені так і кортіло скрутити його кістляву шию!
Морін О'Гара так весело сміялась, що аж розхитувалась назад-вперед.
— Не бачу нічого смішного, — сказала Скарлет. — Він поводився злостиво і грубо.
Дружина Джеймі її розчарувала. Вона розраховувала на співчуття, а не на веселощі.
— А ти придивись, Скарлет. І побачиш, які це все пустощі. Бідні старі тітоньки усім серцем хочуть догодити йому, а він сидить у нічній сорочці, як беззубе маля, і хоче їм все зіпсувати. Старий шибеник. У душі я завжди мала слабкість до витівок таких хитрюг. Я уявляю його, як він занюхав приготовану вечерю і вже плів свої плани. І хіба ти не здогадуєшся, що він послав свого служку, щоб той прокрався і приніс йому його порцію чудових страв, яку він з'їсть за зачиненими дверима? Старий шибеник. І мене таки веселить ця його винахідлива злісність.
Сміх Морін був такий заразний, що врешті-решт Скарлет приєдналась. Вона правильно зробила, що після такої тяжкої святкової вечері прийшла до кухні Морін, двері до якої завжди відчинені.
— То, може, і ми з'їмо по шматочку, — приязно запропонувала Морін. — Ти вже досить напрактикувалась, Скарлет, вріж і для нас. Пиріг під рушником на креденсі. Відріж трохи більше шматків для малих, вони невдовзі повернуться зі школи. А я заварю свіжого чаю.
Скарлет тільки-но зручно вмостилась біля вогнища з горням і тарілкою, коли двері гучно відчинились і п'ятеро молодших О'Гара заполонили кухню. Вона впізнала дочок Морін — рудоволосих Мері-Кейт і Гелен. Як вона пізніше дізналась, маленький хлопчина був Майкл О'Гара, а двоє молодших дівчаток — Клер і Пеґ. Усі вони мали темне кучеряве волосся, яке годилося б зачесати, блакитні очі, підкреслені темними віями, та цупкі маленькі ручки, які Морін відразу звеліла їм помити.
— Але навіщо мити руки, — пручався Майкл, — ми будемо йти в корівню гратися зі свинями.
— Свині живуть у свинарнику, — поважно втрутилась крихітка Пеґ. — Хіба ні, Морін?