Скарлет була шокована. В її світі діти ніколи не називали дорослих на ім'я. Але Морін це не здавалось чимось надзвичайним.
— Вони живуть у свинарнику, поки їх хтось не випустить, — відповіла вона підморгуючи. — Ви ж не хотіли виносити поросят погратись, правда ж?
Майкл і його сестри сміялись над жартом Морін так, наче це найкумедніше з того, що вони коли-небудь чули. Потім вони рвонули через кухню до задніх дверей, які вели у просторий двір, спільний для всіх будинків.
Скарлет поглянула на мерехтливе вугілля на дні каміна, сяючий мідний бік чайника, що висів над ним, та на пательні над камінною полицею. Кумедно, вона ж бо думала, що, коли минуть лихі часи в Тарі, нога її не ступить на кухню. Але це було інакше. Це місце було живим, тут люди були щасливі, це не просто кімната для приготування їжі та миття посуду. Хотіла б вона залишитись. При згадці про дідусеву вітальню від її статичної краси Скарлет аж проймало дрібним дрожем всередині.
Але їй належало бути у вітальні, а не на кухні. Скарлет була леді, звикла до обслуги і розкоші. Вона поспішно випила чай і поклала горня в тарілочку.
— Ти мене врятувала, Морін, я думала, що здурію, якщо залишусь зі своїми тітоньками. Але мені справді треба йти.
— Шкода, ти навіть не скуштувала пирога. А мені казали, що мої пироги варті того, щоб їх спробувати.
Гелен та Мері-Кейт підступились до стільчика матері з порожніми тарілками в руках.
— Беріть шматок, але не цілий. Скоро найменші повернуться.
Скарлет почала натягувати рукавички.
— Я мушу йти, — повторила вона.
— Мусиш — значить мусиш. Сподіваюсь, ти залишишся на довше, щоб потрапити на танці в суботу, Скарлет? Джеймі сказав мені, що збирається вчити тебе рілу. Може, Колум теж повернеться до того часу.
— О Морін! То в суботу чергова вечірка?
— Не те щоб вечірка. Та коли робота за тиждень зроблена і чоловіки приносять зарплату, завжди грає музика і влаштовуються танці. Ти будеш?
Скарлет похитала головою.
— Я не зможу. Я б хотіла, але мене вже не буде в Саванні.
Її тітоньки хотіли, щоб вона повернулася з ними назад у Чарлстон вранішнім поїздом у суботу. Вона не думала, що їй доведеться з ними повертатись. Звісна річ, Рет приїде по неї раніше. Може, він уже у дідуся. Їй не треба було виходити з будинку.
Вона схопилася на ноги.
— Треба бігти. Дякую тобі, Морін. Я зайду до від'їзду.
Може, вона і Рета приведе зустрітися з О'Гарами. Він би добре вписався — ще один темноволосий здоровань серед кремезних темноволосих О'Гарів. Однак, можливо, він прихилився б до стіни так дратуюче елегантно, як він уміє, і сміявся б над ними. Він завжди потішався з її напівірландськості, передражнював, коли вона повторювала все, що сотні разів розповідав їй батько. Протягом століть О'Гари були могутніми землевласниками. До битви на річці Бойн.
«Не знаю, що він знаходив такого кумедного. Майже всі, кого ми знали, втратили свої землі, і тепер на них панують янкі; ясна річ, батьків народ так само втратив землі, і вони залишились на поталу, здається, англійцям. Перепитаю Джеймі або Морін про це, якщо буде нагода. Якщо Рет не забере мене раніше».
38
Обіцяний лист Генрі Гамільтона доставили в будинок Робійярів, коли вже сутеніло. Скарлет вхопилася за нього, наче потопельник за соломинку. Вона вже більше години слухала, як її тітки сперечаються про те, хто винен, що батько так себе поводив у день народження.
— Це щодо моєї власності в Атланті, — сказала Скарлет. — Прошу мені вибачити, я прочитаю це у своїй кімнаті. — Вона не чекала на їхню згоду.
Скарлет зачинила двері до своєї кімнати. Вона хотіла проковтнути кожнісіньке слово на самоті.
«Що ти вже накоїла цього разу?» — так починався лист, привітання не було. Почерк старого юриста так знервовано скакав, що його було важко розібрати. Скарлет скривилася і піднесла лист поближче до лампи.
«Що ти вже накоїла цього разу? В понеділок мене відвідав бундючний старий дурень, якого я зазвичай намагаюся всіма способами уникати. Він мені передав дивовижний вексель на його банк на твою користь. Сума — півмільйона доларів, її виплачував Рет.
У вівторок мене потурбував інший бовдур, цього разу адвокат, питав мене, де ти. Його клієнт — твій чоловік — хотів про це дізнатися. Я йому не сказав, що ти у Саванні..»
Скарлет застогнала. Кого дядечко Генрі називає старим дурнем, коли й сам недалеко втік? Не дивно, що Рет по неї не приїхав. Вона далі повернулася до схожого на павутину письма дядечка Генрі.