Прочитавши, Скарлет опустилася в крісло. Коліна були наче ватні, а серце шалено калатало. Старий дурень! Півмільйона доларів — це, мабуть, більше грошей, ніж банк бачив із часів Війни. Що може зупинити працівників, щоб не прибрати їх до кишені й просто закрити банк? Банки все ще закриваються по всій країні, про це постійно пишуть у газетах. Їй потрібно негайно їхати в Атланту, перевести гроші в золото і покласти у сейф. Але на це знадобиться багато днів. Навіть якщо можна виїхати поїздом ще сьогодні, вона не потрапить у банк раніше, ніж у понеділок. Достатньо часу, щоб її гроші зникли.
Півмільйона доларів. Більше грошей, ніж вона б мала, якби двічі продала все своє майно. Більше грошей, ніж її крамниця, салун і нові будинки зможуть принести за тридцять років. Їх потрібно захистити, та як? Ох, вона була готова убити дядечка Генрі!
Коли Пенсі піднялася, гордо несучи важку срібну тацю із блискучим кавником, то побачила бліду господиню з безумним поглядом.
— Постав це і вдягай пальто, — сказала Скарлет. — Ми йдемо.
Вона взяла себе в руки; на щоках навіть з'явився рум'янець від поспішної прогулянки до крамниці О'Гарів. Кузен він чи ні, та Скарлет не хотіла, щоб Джеймі надто багато знав про її справи. Тож її голос звучав чарівно по-дівочому, коли вона просила його порекомендувати банкіра.
— Я була така легковажна, що зовсім не звертала уваги на те, скільки витрачаю, а тепер ось вирішила залишитися дещо довше, і мені треба, щоб з мого банку вдома перевели трохи грошей, але ж я не знаю нікого тут, у Саванні. Я подумала, що ти б міг замовити за мене добре слово, зважаючи на те, що ти успішний підприємець.
Джеймі широко всміхнувся.
— Я з радістю проведу тебе до президента банку і можу за нього ручатися, бо дядько Джеймс веде з ним справи уже років з п'ятдесят чи навіть більше. Але буде краї це, Скарлет, якщо ти скажеш йому, що ти онука старого Робійяра, а не кузина О'Гарів. Кажуть, він дуже заможний літній пан. Хіба ж не розумно було відправити свої мідяки у Францію, коли Джорджія вирішила вийти із Союзу слідом за Південною Кароліною?
Та це означало, що її дідусь зрадив Південь! Не дивно, що в нього ще збереглося все те срібло, та й будинок залишився неушкодженим. Але чому ж його не лінчували? І як міг Джеймі сміятися з цього? Скарлет пригадала, що Морін також сміялася з її діда тоді, коли мала би бути шокована. Усе було дуже складно. Вона не знала, що й думати. У кожному разі, зараз не час про це думати, їй треба в банк, щоб подбати про свої гроші.
— Денієле, приглянь за крамницею, а я проведу кузину Скарлет, — Джеймі вже стояв біля неї і пропонував їй руку.
Скарлет взяла його за лікоть і помахала Денієлові на прощання. Вона сподівалася, що до банку йти недалеко. Був уже майже полудень.
— Морін зрадіє, що ти ще трохи побудеш, — сказав Джеймі, поки вони йшли вздовж Брутон-стрит, а Пенсі пленталася за ними. — Ти прийдеш до нас сьогодні, Скарлет? Можу зайти по тебе дорогою додому.
— Залюбки, Джеймі, — відповіла вона.
Вона збожеволіє в тому величезному будинку, де більше ні з ким поговорити, окрім як із дідусем, та й з ним лише кілька хвилин. Якщо приїде Рет, вона завжди встигне відправити Пенсі в магазин із запискою, що передумала.
* * *
Та вийшло так, що Скарлет нетерпляче чекала у вестибюлі, коли прийшов Джеймі. Дідусь був винятково невдоволений, коли вона сказала, що ввечері її не буде.
— Це тобі не готель, де ти можеш приходити і йти, коли заманеться, міс. Тобі доведетеся узгодити свій графік із правилами мого дому, а отже, ти маєш бути в ліжку до дев'ятої.
— Звісно, дідусю, — покірно сказала вона.
Вона була певна, що прийде набагато раніше. Та й, крім того, почала ставитися до нього з підвищеною повагою після відвідин президента банку. Її дідусь, мабуть, значно, значно багатілий, ніж вона уявляла. Коли Джеймі представив її як онуку П'єра Робійяра, президент мало не порвав штани, кланяючись і човгаючи ногами. Скарлет усміхнулася згадці про це. «Потім, коли Джеймі пішов, коли я сказала йому, що хочу винайняти сейф і покласти туди півмільйона, то думала, що він знепритомніє біля моїх ніг. Байдуже, що кажуть люди, а мати багато грошей — найкраще, що може бути».
— Я не зможу залишитися надовго, — сказала вона Джеймі, коли той прийшов. — Сподіваюся, це нічого. Ти ж не будеш проти провести мене назад до восьмої тридцять?
— Я з радістю проведу тебе будь-куди й будь-коли, — пообіцяв Джеймі.
Скарлет і гадки не мала, що повернеться майже на світанку.