39
Вечір почався тихо. Так тихо, що Скарлет навіть розчарувалася. Вона вже чекала на музику, танці і якесь свято, але Джеймі лишень провів її до вже знайомої кухні свого будинку. Морін привітала, розцілувавши в обидві щоки, і тицьнула в руку чашку із чаєм, тоді повернулася до приготування вечері. Скарлет сіла поруч із дядьком Джеймсом, який куняв у кріслі. Джеймі зняв пальто, розстебнув жилет і запалив люльку, тоді вмостився у крісло-гойдалку і закурив. Мері-Кейт із Гелен накривали на стіл у сусідній обідній кімнаті, балакаючи між собою під дзенькання ножів та виделок. Це був затишний сімейний вечір, але не надто веселий. «І все ж, — подумала Скарлет, — принаймні, буде вечеря. Впевнена, що тітонька Полін із тітонькою Юлейлією помиляються щодо цього безглуздого посту. Хто із власної волі житиме кілька тижнів, харчуючись раз у день?»
За кілька хвилин сором'язлива дівчина з прекрасним густим темним волоссям зайшла до кухні з малим Джекі за руку.
— Ось і ти, Кетлін, — сказав Джеймі. — Скарлет подумки відзначила собі це ім'я. Воно пасувало дівчині, таке ж лагідне і красиве. — Давай тато-старигань пограється трохи з малим.
Джекі вирвався від Кетліи та побіг до батька, і коротка хвилина спокою скінчилася. Скарлет скривилася від радісних криків хлопчика. Дядько Джеймс схропнув, раптово просипаючись. Вхідні двері прочинилися, і в будинок зайшов Денієл із молодшим братом Брайяном.
— Глянь, ма, хто тлумився у нас під дверима, — гукнув Денієл.
— О, то ти вирішив вшанувати нас своєю присутністю, Брайяне, — сказала Морін. — Треба повідомити газетярам, хай напишуть на перших шпальтах.
Брайян схопив матір у ведмежі міцні обійми.
— Ти ж не лишиш сина голодним, правда?
Морін вдавала, що сердиться, але вона усміхалася. Брайян цмокнув її в руду кучеряву маківку і відпустив.
— Ну, глянь, як ти мене розтріпав, дикий ти індіанцю, — поскаржилася Морін. — Ще й осоромив, навіть не привітавшись із кузиною Скарлет. Ти також, Денієле.
Брайян схилився з висоти свого зросту й усміхнувся Скарлет.
— Ви мені пробачите? — сказав він. — Ви така тендітна й елегантно тиха, що я вас зовсім не помітив, кузино Скарлет. — Його густе руде волосся яскріло у світлі каміна а сині очі сяяли заразною веселістю. — Чи попросите за мене мою жорстоку матір, щоби перепало мені кілька крихт із її стола?
— Йди вже, дикуне, і змий порох із рук, — наказала Морін.
Денієл зайняв його місце біля Скарлет, щойно Брайян попрямував до вмивальника.
— Ми всі раді, що ви з нами, кузино Скарлет.
Скарлет усміхнулася. Не зважаючи на вереск Джекі, який підстрибував на коліні у Джеймі, вона також була рада тут бути. Ці її кремезні рудоволосі кузени палали такою життєрадісністю Порівняно з цим холодна досконалість будинку її дідуся скидалася на мавзолей.
За спільною вечерею в обідній кімнаті Скарлет дізналася історію вдаваного гніву Морін на сина Брайян кілька тижнів тому виїхав з дому, де раніше жив в одній кімнаті з Денієлом, і Морін ледь-ледь змирилася з цим проявом незалежності. Звісно, він тепер жив за кілька кроків, у будинку сестри Патриції, ну то й що? Він пішов з дому. Тому Морін страшенно тішилася, що Брайян усе одно надавав перевагу її вечерям, а не вибагливішим стравам Патриції.
— А, ну, що ще чекати, — сказала вона самовдоволено, — хіба Патриція дозволить, щоби її гарненькі мереживні занавіски просмерділися рибою? — І вона поклала чотири блискучі, политі маслом смажені рибини синові на тарілку. — Мабуть, важко бути такою леді під час Великого посту.
— Припни язика, жінко, — обізвався Джеймі. — Ти обмовляєш власну дочку.
— Ну, а кому ж іще, як не матері?
Тоді заговорив старий дядько Джеймс.
— Морін має рацію. Я добре пам'ятаю гострий язик власної матері... — і він охоче взявся переказувати якісь історії зі своєї молодості. Скарлет нашорошила вуха, готова ловити будь-які згадки про тата.
— А Джералд, — сказав старий дядько Джеймс, і вона подалася ближче, — Джералд завжди був її мазунчиком, найменший і все таке. Завжди йому все сходило з рук, хіба могла його трохи висварити.
Скарлет усміхнулася. Дуже схоже на тата — бути материним улюбленцем. Хто би зміг опиратися його доброму серцю, яке він намагався приховати, лаючись та деручи горлянку? О як би вона хотіла, щоби зараз він також був тут з усією родиною!
— А ми підемо до Меттью після вечері? — спитав старий Джеймс. — Чи всі прийдуть сюди?
— Підемо до Метта, — відповів Джеймі.
Метт — це той, хто зачинав танці на дні народження Патриції, згадала Скарлет. І почала притупувати ногою.