Морін їй усміхнулася.
— Бачу, ти готова до ірландського рілу, — сказала вона.
Морін узяла свою ложку, забрала ложку в Денієла і склала їх докупи, тримаючи за ручки. Постукала ввігнутими частинами спочатку по долоні, тоді по зап'ястку, собі по лобу, тоді Денієлу. Вийшли такі собі кастаньєти, але звук був легший. Це було таке безглуздя — замість музичного інструмента грати на розпарованих столових ложках, що Скарлет не стримала захопленого, але несподіваного навіть для себе сміху і відразу взялася стукотіти по столу розкритою долонею у ритм із ложками.
— Час іти, — розсміявся Джеймі. — Піду по скрипку.
— Ми принесемо стільці, — похопилася Мері-Кейт.
— У Метта із Кеті є тільки два, — пояснив Денієл Скарлет. — Вони нещодавно перебралися до Саванни, поки найновіша тут родина О'Гарів.
І байдуже, що у Метта з Кеті майже не було меблів. У них був теплий камін, гасові світильники під стелею і простора натерта підлога, де можна було танцювати. Години, які Скарлет тієї суботи провела у цих порожніх кімнатах, стали одними з найщасливіших у її житті.
У родині О'Гарів ділилися любов'ю і щастям так вільно і несвідомо, як дихали. Скарлет відчувала, як у ній зростає і шириться щось таке, що вона втратила так давно, що й не пам'ятає. Як і вони, Скарлет стала невимушена, спонтанна і відкрита для безтурботної радості. Вона могла відкинути хитрощі і холодний розрахунок, якими навчилася користуватися у завойовницьких та оборонних битвах, що становили життя першої красуні південного суспільства.
Їй не треба було ні зачаровувати, ні завойовувати. Вона була тут своєю, частиною великої родини, і її приймали такою, як вона була. Вперше в житті Скарлет готова була поступитися, щоб дозволити комусь іншому стати в центрі уваги. Ці люди захоплювали її. Найперше тому, що були її віднайденою родиною, але також через те, що нікого подібного у житті вона ще не бачила.
Або майже нікого. Скарлет поглянула на Морін — вони разом із Брайяном і Денієлом грали позаду неї. Гелен із Мері-Кейт плескали в долоні, вторуючи ритму кастаньєт, і на мить їй здалося, що це яскраві, юні рудоголові Тарлтони повернулися до життя. Високі та вродливі брати-близнюки, непосидючі юні дівчата, готові будь-якої миті кинутися в наступну життєву пригоду. Скарлет завжди заздрила тій легкості, з якою сестри Тарлтони спілкувалися з матір'ю. Тепер вона бачила ту ж саму легкість між Морін і її дітьми. І вона знала: їй також можна сміятися разом з Морін, дражнити і відповідати на жарти інших, розкошувати щедрою приязню, яку дружина Джеймі роздаровувала всім довкола.
Тієї миті благоговіння, яке Скарлет відчувала перед незворушною, самодостатньою матір'ю, скоцюрбилося і дало маленьку тріщинку, потрохи звільняючи її від провини, яку завжди відчувала, бо не могла жити по науці матері. «Може, нестрашно, якщо я не буду досконалою леді». Ця думка була надто сильною, надто складною. Вона подумає про це пізніше. Скарлет не хотіла думати про це зараз. Вчорашній, завтрашній день — єдиним, що мало значення, була ця мить і це відчуття щастя, музика, співи, плескання в долоні і танці.
Після формальностей і ритуалів на чарлстонських балах спонтанні домашні святкування п'янили. Скарлет глибоко вдихала радість і сміх навколо, і від цього в неї обертом ішла голова.
Меттова дочка Пеґґі показала їй найпростіші кроки ірландського рілу. Вчитися у семирічної дівчинки здавалося по-чудернацькому правильно. Як і те, як їх уголос підбадьорювали і навіть дражнили — і дорослі, і діти — бо однаково підбадьорювали й дражнили і її, і Пеґґі. Скарлет танцювала, поки в неї не задрижали коліна, тоді повалилася на підлогу під ноги старому дядьку Джеймсу, і він гладив її по голові, як цуценятко, від чого вона тільки сильніше сміялася, і задихалася від сміху, вигукнувши нарешті:
— Як же мені весело!
У житті Скарлет було дуже мало веселого, і вона хотіла, щоб це тривало вічно, оце чисте, просте піднесення... Вона поглянула на своїх кремезних щасливих кузенів і пишалася їхньою силою, життєрадісністю й талантом глибоко відчувати і музику, і життя.
«Славна ми родина, О'Гари. Ніщо нас не зламе», — Скарлет згадала, як вихвалявся батько, часто повторюючи їй ці слова, і вперше зрозуміла, що він мав на увазі.
— О Джеймі, який це був чудовий вечір, — сказала вона, коли він проводжав її додому. Скарлет так утомилася, що мало не шкутильгала, але тріщала як сорока, надто збуджена, щоби затихнути, як поснуле місто довкола. — Славна ми родина, О'Гари.
Джеймі розсміявся, сильними руками охопив її за талію, підняв і покружляв запаморочливо.