— Ніщо нас не зламе,— відізвався він, поставивши її назад на землю.
— Міс Скарлет... Міс Скарлет! — Пенсі розбудила її о сьомій із звісткою від дідуся. — Він хоче негайно вас бачити.
Старий солдат був повністю вбраний і свіжовиголений. Він сидів, як король, на чолі великого столу в їдальні і несхвально позирав на нашвидкуруч зачесане волосся Скарлет і її халат.
— Я не задоволений сніданком, — оголосив він.
Скарлет подивилася на нього, роззявивши рота від здивування. А вона тут до чого? Чи він подумав, це вона готувала? Може, він поїхав глуздом? Як тато. На татову долю випало більше, ніж він міг пережити, от і все, і він відійшов думками до часу і світу, де ті жахіття ще не сталися. Він був як розгублена дитина. Але на обличчі дідуся не було ні дитинності, ні розгублення. Він точно знав, де він, хто він і що робить. «Що він собі думає, зірвавши мене по кількох лише годинах сну, щоби поскаржитись на сніданок?»
Скарлет заговорила підкреслено чітко і спокійно:
— А що не так із вашим сніданком, дідусю?
— Він несмачний і холодний.
— Ну, то відправте його назад на кухню. Скажіть, хай принесуть вам те, що ви хочете, і щоби було гаряче.
— Ти скажи. Кухня — це жіноча справа.
Скарлет вперла руки в боки і зміряла діда таким же холодним поглядом, як його власний.
— Хочете сказати, що підняли мене з ліжка, аби я переказала щось вашій кухарці? За кого ви мене маєте, за вашу служку? Просіть собі сніданок самі або вмирайте з голоду, про мене. Я вертаюся досипати. — Скарлет різко розвернулася на підборах.
— Те ліжко належить мені, юна леді, і ти спиш у ньому з моєї доброти і ласки. Поки ти живеш під моїм дахом, ти будеш коритися моїм наказам.
От тепер Скарлет добряче розлютилася, і сон як рукою зняло. «Спакую валізи цієї ж миті, — подумала вона. — Я не зобов'язана це терпіти».
Спокусливий аромат свіжозвареної кави зупинив її. Спочатку вона вип'є кави, тоді скаже все, що думає цьому стариганю... І ще трошки подумає. Вона поки не готова їхати із Саванни. Рет уже, мабуть, знає, що вона тут. І будь-якої миті може прийти звістка від матінки-настоятельки.
Скарлет шарпнула дзвінок біля порога, тоді сіла за стіл праворуч від дідуся. Коли зайшов Джером, вона втупилася у нього гнівно.
— Принеси мені горня до кави. Тоді забери цю тарілку. Що тут, дідусю, кукурудзяна каша? Хай би що це було, Джероме, скажи кухарці, хай сама таке їсть. Після того, як приготує яєчшо із шинкою і беконом, мамалигу і печиво. І масла побільше. А глечик із жирними вершками мені до кави подай негайно.
Джером глянув на прямого, як палиця, старого, очима благаючи його поставити Скарлет на місце. П'єр Робійяр дивився перед собою, не зустрічаючись поглядом із дворецьким.
— Чого застиг, як статуя? — гаркнула Скарлет. — Роби, як наказано. — Вона була голодна.
Її дідусь також. Хоча сніданок був такий же мовчазний, як і обід на честь його дня народження, цього разу він з'їв усе, що йому принесли. Скарлет скоса кидала на нього підозріливі погляди. Що він задумав, старий лис? Ніколи вона не повірить, ніби за цим нічого не криється. Наскільки вона знала, отримати бажане від слуг простіше простого. Варто лише на них накричати. І бачить Бог, дідусь прекрасно вміє залякувати. Глянути тільки на тітоньок Полін із Юлейлією.
«Глянути тільки на мене, якщо на те пішло. Я вискочила з ліжка, щойно він по мене послав. Більше таке не повториться».
Старий кинув серветку біля порожньої тарілки.
— У майбутньому я очікую, що ти спускатимешся до столу як годиться, — сказав він Скарлет. — Рівно через годину і сім хвилин ми вирушаємо до церкви. Цього часу тобі має вистачити на збори.
Без тітоньок у домі, які би тягнули її з собою, Скарлет аж ніяк не збиралася йти до церкви. Поза там, вона вже отримала від матінки-настоятельки, що хотіла. Але деспотизму дідуся треба було покласти край. Тітоньки переконували, що він суворий противник католицької церкви.
— Я й не знала, що ви ходите на службу, дідусю, — сказала вона медовим голоском.
П'єр Робійяр нахмурив густі сиві брови.
— Сподіваюся, в тебе в голові нема того папістського глупства, як у твоїх тіток.
— Я вірна католичка, якщо ви про це. І ходжу на службу з двоюрідними, з О'Гарами. Які, до речі, запросили мене погостювати у них, коли захочу і на скільки захочу.
Скарлет встала і переможно вийшла з кімнати. Вона вже була на півдороги до сходів, коли згадала, що перед службою не варто було нічого їсти. Байдуже. Можна й не причащатися, якщо вона не хоче. І вона точно втерла носа дідусеві. Вже у кімнаті вона протанцювала кілька кроків рілу, які вивчила вчора ввечері.