Після служби чоловіки повернули в один бік, а жінки з дітьми — в інший.
— Підстрижуться та попліткують у цирульника в готелі «Дім Пуласького», — пояснила Морін. — І мабуть, пропустять пінту-другу пива в салуні. Дізнаються більше новин, ніж із газет. А ми розпитаємо, що нового на ринку, поки я купуватиму устриці для смачного пирога.
Міський ринок Саванни мав те саме призначення і такі самі розваги, що й ринок у Чарлстоні. Поки Скарлет не опинилася знову у знайомому вихорі з торгів, покупок та дружніх вітань, вона й не усвідомлювала, як за цим скучила, коли світський сезон захопив увесь час чарлстонських леді.
Вона пошкодувала, що не взяла я собою Пенсі. — якби мала при собі покоївку з кошиком, могла би накупити екзотичних фруктів, які пришпили у жвавий порт Саванни. Мері-Кейт із Гелен носили кошики для старших жінок О'Гарів. Для Скарлет вони несли кілька апельсинів, і вона наполягла, щоб заплатити за каву та карамельні булочки, якими вони всі пригостилися біля однієї з яток.
І все ж, коли Морін запросили її з ними на обід, Скарлет відмовилася, Вона не попередила дідову кухарку, що не прийде обідати, і хотіла відіспатися за ранній підйом. А якщо Рет приїде пообіднім потягом? Не може ж вона виглядати, як живий мрець.
Скарлет поцілувала Морін на прощання на порозі дому Робійярів і гукнула «До побачення!» всім іншим. Ведучи малих дітей та приноровлюючись до важкої ходи вагітної Патриції, вони відстали майже на цілий квартал. Гелен підбігла з повним паперовим пакетом.
— Не забудьте апельсини, кузино Скарлет.
— Я візьму, міс Скарлет, — це нечутно з'явився Джером.
— О, гаразд. Бери. Не треба так підкрадатися, Джероме, ти мене злякав, Я не чула, як відчинилися двері.
— Я шукав вас. Містер Робійяр хоче вас бачити, — Джером дивився на О'Гарів з неприхованим презирством.
Скарлет скреготнула зубами. З нахабністю цього дворецького треба було щось робити. Вона ступила до кімнати дідуся, вже готова поскаржитися, але П'єр Робійяр не дав їй і слова сказати.
— Ти розтріпана, — сказав він холодно, — і порушила розпорядок мого дому. Поки ти плуталася з тими ірландськими селюками, обідній час минув.
Скарлет палко кинулася на наживку.
— Буду вдячна, якщо, говорячи про мою родину, ви не забуватимете про ввічливість.
Старий опустив повіки, ховаючи блиск в очах.
— А як іще називати торгаша?
— Якщо ви про Джеймі О'Гару, я би назвала його успішним і працелюбним власником своєї справи, і я поважаю його за все, чого він досяг.
Дідусь устромив гачок.
— Безсумнівно, його вульгарною дружиною ти також захоплюєшся.
— Так, захоплююся! Це добра і щедра жінка.
— Думаю, саме таке враження вона намагається справити. Хіба ти не знаєш, що в Ірландії вона була шинкаркою в салуні?
Скарлет роззявила рота, як риба, викинута на сушу. Не може бути! Непрошсні спогади встали в неї перед очима. Ось Морін простягає склянку, щоб їй долили віскі... грає на кастаньєтах і хвацько співає всі куплети фривольних пісень... відкидає розпущені пасма яскравого скуйовдженого волосся із розпашілого обличчя замість заколоти їх у зачіску... задирає спідниці до колін, щоб танцювати ріл...
Простолюдинка. Морін була простолюдинкою.
Вони всі були простолюдинами.
Скарлет хотілося заплакати. Вона була така щаслива з О'Гарами, їй не хотілося їх втратити. Але... луг, у цьому домі, де виросла її мати, прірва між Робійярами та О'Гарами була надто великою, щоби можна було про неї просто забули. «Не дивно, що дідусі» мене соромиться. В мами би серце розбилося. якби вона побачила, що я іду по вулиці з такою компанією, як щойно верталася додому. Зі мною була вагітна жінка, яка вийшла на люди, не накинувши на живіт навіть шалі, мільйон дітей гасали довкола, як дикі індіанці, і жодної покоївки, щоб нести покупки. Я, мабуть, поряд із ними здавалася точно такою ж голодранкою. А мама так хотіла виховати з мене леді. Якби вона знала, що її донька потоваришує з колишньою шинкаркою, вона би зраділа, що не дожила до цього часу».
Скарлет тривожно глянула на старого. Може, він якось дізнався, що в Атланті вона володіє будинком, який здає під салун?
П'єр Робійяр лежав із заплющеними очима. Мабуть, його раптово зморила стареча дрімота. Скарлет навшпиньках вийшла з кімнати. Щойно вона зачинила за собою двері, старий солдат усміхнувся і лише тоді заснув.
Джером у білих рукавичках подав їй листи на срібній таці. Скарлет взяла конверти з коротким кивком замість подяки. Не варто виказувати вдячність, вона ж збиралася поставити Джерома на місце. Після того, як учора ввечері вона цілу вічність намарне чекала Рета у вітальні, Скарлет дала слугам такого перцю, що вони ще не скоро її забудуть. Особливо Джером. Подарунок долі, що дворецький трапився такий нестерпно нахабний, їй треба було зганяти на комусь злість і розчарування.