Стівен. Тихий і темноволосий. Скарлет і не знала, що він був братом Кетлін. Може, того він такий тихий. Може, всі вони у сім'ї вдалися сором'язливі, як миші.
— А котрий із братів дядька Джеймса — твій батько? — спитала вона Кетлін.
— О, мій батько помер, царство йому небесне.
Вона дурненька?
— Як його звали, Кетлін?
— А, ти питаєш його ім'я! Патрик, ось як його звали — Патрик О'Гара. Патрицію назвали на його честь, бо вона перша дитина Джеймі, а Патриком звали і його власного батька.
Скарлет зосереджено насупила чоло. Отже, Джеймі також доводиться Кетлін двоюрідним братом. От і думай після того, що сором'язливість — то в них сімейне.
— А ще брати в тебе є? — спитала вона.
— О, так, — щасливо усміхнулася Кетлін. — І брати, і сестри. Нас у батьків чотирнадцять. Тобто, залишилося в живих, — і вона перехрестилася.
Скарлет попрощалася з дівчиною. «О Боже, мабуть, кухарка все слухала і донесе дідусеві. Я аж чую, як він заходитиметься, що католики плодяться, як кролі».
Але насправді П'єр Робійяр ні словом не згадав ірландську родину Скарлет. Він викликав її перед вечерею, оголосив, що страви задовільні, і відпустив.
Вона спинила Джерома, що саме ніс йому вечерю на таці, перед дверима і все перевірила, включно з приборами — чи натерті і не запальцьовані. Коли вона опускала кавову ложечку назад на тацю, то зачепила столову ложку, і та стиха дзенькнула. «Цікаво, Морін навчить мене грати на ложках?» — виринула раптова думка.
Тієї ночі Скарлет снився батько. Вона прокинулася вранці із усмішкою на обличчі, але щоки стягнуло від висохлих сліз.
На міському ринку вона почула впізнаваний заливчастий сміх Морін О'Гари саме вчасно, щоби сховатися від рідні за одним із широких цегляних стовпів. Її не помітили, але сама вона добре бачила Морін, широку, наче дім, Патрицію та цілий виводок дітей слідом.
— Один твій батько не чекає з нетерпінням, коли ж приїде дядько, — говорила Морін. — А кожен вечір смакує святкові страви, які я готую, чекаючи на Колума.
«Я би й сама не відмовилася від святкових страв, — збунтувалася Скарлет. — Я вже втомилася від м'якої їжі, яку готують для дідусевих зубів». Вона повернулася до кухарки.
— І курятину купи, — наказала вона. — Засмажиш мені кілька шматків на вечерю.
Її поганий настрій покращився задовго до обіду. Вдома на неї чекала записка від матінки-настоятельки. Єпископ збирався розглянути прохання Скарлет щодо частки Керрін у Тарі.
«Тара. Я отримаю Тару!» Вона так захопилася, подумки вже відроджуючи Тару, що й не помітила, як проминув час і що лежало в неї в тарілці.
Вона так чітко це собі уявляла. Дім на вершині схилу виблискує свіжим шаром білого тиньку, зеленіє підстрижений травник, густо засіяний конюшиною. Шовковиста, соковита трава хвилями гойдається на пасовиськах від вітру і наче килим стелеться пагорбом до самого низу, аж до таємничих тінистих сосен, що ростуть при річці і ховають її від погляду. Весна — і хмари ніжного кизилового цвіту та запаморочливий запах гліциній. Тоді літо, і накрохмалені білі фіранки рвуться на відкритому вікні під поривами вітру, густий солодкий запах жимолості просякає кімнати, і все у домі знову дихає колишнім маревним, доглянутим спокоєм досконалості. Так, літо було найкращим. Довге, ліниве літо у Джорджії, коли день загасає помалу і кілька годин густішають сутінки, в яких тут і там зблискують світляки. Тоді на оксамитовому небі з'являються величезні зорі, так близько-близько, або місяць викочується круглий і білий — такий же білий, як зморений сном будинок на вершечку темного пологого схилу.
Літо... У Скарлет здивовано розширилися очі. Точно! Чому вона раніше не здогадалася? Звісно. Літо — коли вона любила Тару найбільше — саме влітку Рет не зможе приїжджати у Данмор Лендінґ через болотяну лихоманку. Це було чудово. Від жовтня до червня вони житимуть у Чарлстоні і світський сезон звеселятиме одноманітність тих чванькуватих нудних чаювань, а влітку у Тарі вона відпочиватиме від монотонного сезону. Вона витерпить, точно зможе це витерпіти. Аби тільки було довге літо в Тарі.
О, ну хай би єпископ уже поспішив із відповіддю!
41
П'єр Робійяр супроводив Скарлет на урочисте відкриття Годжсон-Голу. У своєму старомодному костюмі з атласними бриджами й оксамитовим фраком, крихітною червоною розеткою Почесного легіону в петельці та широкою червоною перев'яззю на грудях він справляв величне враження. Скарлет ще ніколи не бачила, щоб хтось виглядав аж так поважно й аристократично, як її дідусь.