— Екіпаж Робійярів. Швидко! — тукнула вона служникові.
Побачивши, що пані поспішає, той побіг за ріг. Скарлет попрямувала за ним, забувши про шлейф, який волочився грубим цегляним хідником. Потрібно було вибратися звідси, поки ніхто її не зупинив.
Коли вона безпечно дісталася екіпажу, то аж задихалася.
— Відвезіть мене на Саус-Брод, — сказала Скарлет візникові, коли нарешті змогла говорити. — Я покажу вам, який будинок.
Мама залишила цих людей, подумала вона, і одружилася з татом. Вона не може мене звинувачувати, якщо я теж утечу.
Скарлет чула музику і сміх крізь двері кухні Морін. Вона гамселила кулаками, поки їй не відчинив Джеймі.
— Це ж Скарлет! — здивовано й водночас радісно сказав він. — Заходь, люба Скарлет, познайомся з Колумом. Він нарешті приїхав, найкращий з О'Гарів, якщо не рахувати тебе.
Тепер, коли вони були ближче, Скарлет побачила, що Колум набагато молодший від Джеймі й не такий уже й схожий на її батька, окрім як круглим обличчям і коренастою статурою, що виділялася серед вищих кузенів і племінників. Колумові блакитні очі були темніші й серйозніші, а його кругле підборіддя вирізнялося рішучістю, яку Скарлет бачила на батьковому обличчі, лише коли він верхи на коні наказував тому стрибнути вище, ніж того дозволяв здоровий глузд.
Колум усміхнувся, коли Джеймі їх представив, і його очі майже загубилися серед зморшок. Однак те тепло, яке вони випромінювали, створило у Скарлет враження, що зустріч із нею стала найщасливішою подією в його житті.
— Хіба ж ми не найщасливіша сім'я на землі, що серед нас є таке створіння? — запитав він. — Бракує лише тіари, щоб довершити твою золоту величність, люба Скарлет. Якби королева фей тебе побачила, то порвала б свої блискучі крила на стрічки від заздрощів. Дай малим дівчатам подивитися, Морін, це дасть їм мету — вирости такими ж прекрасними, як їхня кузина.
Від задоволення у Скарлет з'явилися ямочки.
— Здається, я чую славнозвісні ірландські лестощі, — сказала вона.
— Зовсім ні. Шкода, що я не маю поетичного дару, аби висловити все, що думаю.
Джеймі ударив брата по плечу.
— Та ти й так непогано справляєшся, спритнику. Відійди і дай Скарлет сісти. Зараз принесу їй склянку... У своїх мандрах Колум знайшов для нас бочечку справжнього ірландського елю, люба Скарлет. Ти мусиш його скуштувати. — Джеймі, як і Колум, вимовляв звертання, як одне слово: «любаСкарлет».
— Ой, ні, дякую. — машинально сказала вона. А тоді: — А чому ні? Я ніколи не пила елю.
Вона б навіть не задумуючись пила шампанське. Темний пінистий напій був гіркий, тож вона скривилася.
Колум забрав у неї кухоль.
— З кожною секундою вона здається все досконалішою, — сказав він. — Ось навіть залишила весь напій для більш спраглих. — Його очі усміхались до неї поверх кухля, з якого він пив.
Скарлет усміхнулася у відповідь. Неможливо було цього не зробити. Протягом вечора вона помітила, що всі багато усміхалися Колуму, наче віддзеркалюючи його радість. Було очевидно, що він отримував задоволення. Він відхилився назад на стільці з прямою спинкою, спершись на стіну біля каміна, розмахував руками, диригуючи й заохочуючи Джеймі грати на скрипці, а Морін — на кастаньєтах. Колум зняв черевики, а його ноги в панчохах витанцьовували на перекладині стільця. Він був уособленням людини, що почувається невимушено; навіть зняв комір і розстебнув зверху сорочку, щоб сміх міг вільно вібрувати в його горлі.
— Колуме, розкажи нам про свої подорожі, — заохочував його хто-небудь час до часу, та Колум завжди відмахувався. Казав, що йому треба музика і склянка, аби освіжити сорочку і запилене горло. А завтра вже можна буде говорити.
Серце Скарлет також віджило від музики. Та вона не могла довго залишатися. Треба було дістатися додому і вкластися в ліжко, поки не повернувся дідусь. Скарлет сподівалася, що візник дотримає обіцянки й не скаже йому, що привозив п сюди. Дідусеві цілком байдуже до того, наскільки їй потрібно було втекти з того мавзолею і трохи розвіятися.
Скарлет ледве встигла. Джеймі щойно зник з поля зору, як до входу під їхав екіпаж. Вона побігла догори сходами, тримаючи туфлі в руках і скрутивши шлейф під ліктем. Мусила стиснути губи, щоб не розсміятися. Прогулювати — весело, якщо за це немає кари.
Та їй це з рук не зійшло. Дідусь так і не довідався, що вона зробила, однак Скарлет знала і це знання збурило емоції, з якими вона боролася все життя. «Я» Скарлет було таким же спадком від батька, як і її ім'я. Вона була імпульсивна, мала силу волі і таку ж грубу, відверту життєву енергію, що перенесла його небезпечними водами Атлантичного океану до вершини його мрій — він став господарем плантації та чоловіком чудової леді.