Вона не вперше відчула легкий укол заздрості — їй завжди хотілося, щоб у них у сім'ї так само любили і піддражнювали одне одного, як у Тарлтонів, але вона придушила в собі це почуття, зрадливе щодо матері. Вона засиділася — з ними було так весело — доведеться до Фонтейнів заїхати завтра. Коли повернулася в Тару, вже вечоріло. Скигління найменшої доньки Сьюлін чути було ще з вулиці. Точно вже час вертатися до Атланти.
Однак Скарлет передумала, щойно почула новини. Сьюлін саме взяла на руки дитину і зацитькувала той вереск, коли вона увійшла. Незважаючи на розкуйовджене волосся і роздутий живіт, Сьюлін зараз була гарніша, ніж у дівоцтві.
— О Скарлет! — вигукнула вона. — Така радість, ти нізащо не вгадаєш... Тихо, серденько, після вечері дам тобі гарну кісточку, прожуєш собі того злого зубчика, і він уже не болітиме.
«Якщо ця твоя радість — новий зуб, навіть вгадувати не буду», — мало не відказала Скарлет. Але Сьюлін устигла перша:
— Тоні повернувся! — сказала Сьюлін. — Саллі Фонтейн заїхала нам розповісти, ти, мабуть, розминулася з нею. Тоні вдома! Живий-здоровий. Поїдемо завтра до Фонтейнів на вечерю, щойно Вілл попорає корів. О, хіба ж не чудово. Скарлет? — Сьюлін сяяла усмішкою. — В округ вертаються люди.
Скарлет мало не кинулася до сестри з обіймами, вперше в житті. Сьюлін мала рацію. Така радість, що Тоні повернувся. Вона боялася, що більше ніхто і ніколи його не побачить. Можна тепер навіки забути їхню жахливу останню зустріч. Він тоді був такий виснажений, стривожений — а ще вимок до нитки і дрижав від холоду. А як же інакше? На п'яти йому наступали янкі, і він тікав, рятуючи власне життя, бо вбив чорношкірого, який напав на Селлі, а з ним і того пристібая, що був напоумив чорного дурня простягнути руки до білої жінки.
Тоні повернувся! Скарлет не могла дочекатися завтрашнього дня. Їхній округ повертався до життя.
4
Маєток Фонтейнів називався Мімоза, на честь тих дерев, що перелісом оточували вицвіло-жовтий будинок, оздоблений ліпниною. Перисті рожеві квіти осипалися з дерев наприкінці літа, але подібне на папороть листя досі буяло зеленню на гіллі. Воно погойдувалося від легких подувів вітру, наче у танці, кидаючи мінливі візерунки тіней на плямисті стіни кольору масла. Будинок здавався затишним і привітним у косому світлі низького сонця.
«О, хоч би Тоні не надто змінився, — схвильовано думала Скарлет. — Сім років — це так багато». Вілл зняв її з возика, і вона йшла вперед, ледь пересуваючи ноги. А якщо Тоні постарів, змарнів і — ну, здався, як Ешлі? Вона би цього не пережила. Вілл і Сьюлін ішли стежкою до вхідних дверей, Скарлет пленталася позаду.
Тоді двері з грюкотом прочинилися, і всі її побоювання зникли.
— Хто це тут викроковує, як до церкви? Ви хіба не знаєте, що годиться бігти назустріч, коли герой повертається додому?
Голос Тоні був повен сміху — як і завжди, волосся й очі — чорні, як і завжди, а широка усмішка лишилася така ж яскрава і пустотлива.
— Тоні! — вигукнула Скарлет. — Ти зовсім не змінився.
— Це ти, Скарлет? Ходи-но сюди і поцілуй мене. Ти також, Сьюлін. Ти колись не була така щедра на поцілунки, як Скарлет, але Вілл, мабуть, навчив тебе кількох штук після весілля. Я вернувся і збираюся розцілувати кожну особу жіночої статі в цілому штаті Джорджія, починаючи від шестилітніх дівчат.
Сьюлін нервово хихотнула і глянула на Вілла. Легкий усміх на його спокійному обличчі показав, що Вілл не заперечує, але Тоні й не чекав на його дозвіл. Він схопив Сьюлін за широку талію і цмокнув просто в губи. Вона порожевіла від здивування і задоволення, коли він її пустив. Яскраві брати Фонтейни не балували Сьюлін увагою у довоєнні роки красунь і кавалерів. Вілл обійняв її за плечі теплою, твердою рукою.
— Скарлет, серденько! — гукнув Тоні, широко розкриваючи обійми.
Скарлет підступила ближче і міцно обійняла його за шию.
— Та ти підріс у Техасі! — вигукнула вона.
Тоні розсміявся і поцілував підставлені вуста, тоді підсмикнув штанину і показав ковбойські чоботи на високих підборах.
— У Техасі всі підростають, — сказав він; він би не здивувався, якщо там правила такі є.
Алекс Фонтейн усміхнувся з-за його плеча.
— Ви ще почуєте про Техас більше, ніж комусь треба, — протягнув він, — тобто, якщо Тоні пустить вас в дім. Він про такі дрібниці забув. У Техасі всі живуть просто неба, ні стін, ні даху, тільки розведене багаття.
Алекс сяяв від щастя. Здається, він і сам би не проти обійняти і розцілувати Тоні, зауважила Скарлет — і чому б і ні? Вони з дитинства були нерозлийвода і росли разом. Алекс, мабуть, страшенно за ним скучав. Непрошені сльози закололи їй в очах. Бурхливе повернення Тоні додому стало першою радісною подією в окрузі з того часу, як Шерманові війська спустошили землю і життя її мешканців. Вона ледь чи знала, як дати раду такому великому щастю.