— Розумію. Ну, я радий тобі допомогти всім, чим зможу.
Їй хотілося його обійняти так, як колись обіймала батька, коли він давав їй те, чого вона прагла. Та Скарлет розуміла, що не варто просто так обіймати священиків, навіть якщо вони твої кузени. Тож вона просто побажала йому доброї ночі й пішла в будинок.
А Колум пішов назад, насвистуючи ірландську повстанську баладу.
— Де ти була? — напустився на Скарлет П'єр Робійяр. — Моя вечеря була цілком нікудишня.
— Я була в домі кузена Джеймі. Зараз замовлю тобі іншу тацю.
— Ти зустрічалася з цими людьми? — Старий аж дрижав від люті.
Гнів Скарлет розрісся до такого ж масштабу.
— Так, і збираюся й далі з ними зустрічатися. Вони мені дуже подобаються.
Вона вийшла з кімнати, але таки переконалася, щоб дідусеві принесли нову тацю з вечерею, перш ніж піднятися до себе.
— А як щодо вашої вечері, міс Скарлет? — запитала Пенсі. — Якщо хочете, буду принесла вам тацю в кімнату.
— Ні, просто піднімись зі мною і поможи мені роздягнутися. Я не хочу вечеряти.
«Дивно, я зовсім не голодна, хоч і випила лише чашку чаю. Зараз я хочу тільки спати. Плач мене геть виснажив. Ледве змогла розказати Колумові про єпископа, так сильно плакала. Здається, я б проспала цілий тиждень, ніколи в житті ще не почувалася такою виснаженою».
Голова була легкою, а все тіло — важке і розслаблене. Вона пірнула у м'яке ліжко й умить поринула в глибокий життєдайний сон.
Усе своє життя Скарлет сама мусила справлятися з проблемами. Часом вона відмовлялася визнавати, що їй потрібна допомога, та частіше просто не мала до кого звернутися. Тепер усе було по-іншому і її тіло відчуло різницю швидше, ніж розум. Були люди, які їй допоможуть. Її родина з охотою зняла тягар з її плечей. Вона більше не сама. Можна дозволити собі розслабитися.
П'єр Робійяр майже не спав тієї ночі. Його турбувала непокірність Скарлет. Так і її матір не скорилася йому багато років тому, і він втратив її назавжди. Його серце тоді розбилося; Еллен була його улюбленицею, а донька дуже її нагадувала. Він не любив Скарлет. Уся його любов зійшла в могилу з його дружиною. Та він не відпустить Скарлет без боротьби. Він хотів провести останні свої дні в комфорті, а вона могла це забезпечити. Він виструнчився в ліжку, світло лампи помалу згасло, коли закінчився гас, а він усе планував свою стратегію, наче був генералом, що виступив супроти армії, яка чисельно переважає його військо.
Після нервової години відпочинку перед світанком він прокинувся з готовим рішенням. Коли Джером приніс його сніданок, старий підписував щойно складеного листа. Він його згорнув і запечатав перш ніж звільнити на колінах місце для таці.
— Віднеси оце, — сказав він, передаючи дворецькому листа. — І дочекайся відповіді.
Скарлет прочинила двері й просунула крізь шпарину голову.
— Ти посилав по мене, дідусю?
— Заходь, Скарлет.
Вона здивувалася, що в кімнаті був іще хтось. У дідуся ніколи не було відвідувачів. Чоловік вклонився, а вона нахилила голову.
— Це мій адвокат — містер Джонс. Поклич Джерома, Скарлет. Він проведе вас у вітальню, Джонсе. Зачекайте там, поки я по вас не пришлю.
Скарлет заледве торкнулася дзвоника, як Джером уже відчинив двері.
— Підсунь крісло ближче, Скарлет. Мені багато треба тобі сказати, не хочу напружувати голос.
Скарлет була заінтригована. Старий хіба ще тільки «будь ласка» не сказав. І голос у нього був якийсь слабкий. «Господи, сподіваюся він не збирається при мені померти. Не хочу мати справу з Юлейлією та Полін на його похороні». Вона підсунула крісло ближче до узголів'я ліжка. П'єр Робійяр вивчав її з-під напівзаплющених повік.
— Скарлет, — тихо сказав він, коли вона сіла. — Мені вже майже дев'яносто чотири. Я при доброму здоров'ї як на мій вік, проте малоймовірно, що я ще довго проживу. І я прошу тебе, мою онуку, залишитися зі мною на той час, що мені залишився.
Скарлет почала було говорити, та старий підняв руку, щоб зупинити її.
— Я не закінчив, — сказав він. — Я не звертаюся до твого почуття сімейного обов'язку, навіть попри те, що знаю, як відповідально ти ставишся до своїх тіток ось уже багато років. Я готовий зробити тобі справедливу, навіть щедру пропозицію. Якщо ти залишишся в цьому домі як господиня і дбатимеш про мій комфорт і мої бажання, то успадкуєш маєток після моєї смерті. А він не такий уже й малий.
Скарлет була приголомшена. Він пропонував їй ціле багатство! Вона подумала про улесливість менеджера банку і замислилась, скільки ж був вартий її дідусь.